Олег Яковлев з Харкова вже понад два роки допомагає мешканцям прифронтових громад Донеччини. Для Волноваха.City він розповів про свій шлях від антикорупційного розслідувача до волонтера, про мешканців Волноваського району, які роками живуть під обстрілами без комфортних умов, та про російського шпигуна, з яким неодноразово стикався у Богоявленці.
Від розслідувань до гуманітарної місії
Олег Яковлев до початку повномасштабного вторгнення працював у громадській організації "Управа" та займався журналістськими розслідуваннями у Харкові. Він каже, що у 2021, завдяки одному з таких розслідувань, вдалося звільнити з посади голову Харківської обласної державної адміністрації Айну Тимчук через її зв'язки з росією.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олег, попри те, що вдома його чекали дружина, трирічний син та семимісячна донька, з першого дня долучився до волонтерської діяльності.
"Ми почали працювати відразу з командою на лінії фронту Харківщини, у Балакліївській громаді. Заручилися підтримкою таких потужних партнерів, як Національний Комітет Червоного Хреста України, Данського Червоного Хреста і спільно з керівництвом Балакліївської громади працювали виключно біля лінії фронту — на відстані трьох-п'яти кілометрів", — розповідає волонтер.
У травні 2022 друзі познайомили Олега з громадською організацією "Звичайні люди" (Ordinary People), яка з 2019 року займалася переважно підтримкою дітей у дитячих будинках, проте після російського вторгнення переформатували свою діяльність на допомогу мешканцям прифронтових територій. З того дня й до сьогодні волонтер у складі цієї ГО виїздить на благодійні місії у тому числі й до Волноваського району.
Олег Яковлев з командою волонтерів ГО "Звичайні люди" Фото: Олег Яковлев
"Давайте я вам покажу, що таке проблеми"
Найбільше Олегу запам'яталася Велика Новосілка, яка за час війни стала для волонтера майже рідною.
"Люди у місцевій гімназії проживали з березня 2022 без світла та води. Коли ми з лікарем приїжджали до них, люди просили в нас лупу для зору, тому що через постійну відсутність світла вони почали втрачати зір...
Знаєте, коли у відносно безпечних населених пунктах, мені люди скаржаться наскільки їм було важко, що півдня чи день не було світла, я постійно розповідаю, як люди з прифронтових територій роками живуть без електроенергії, проте щодня готують їжу, і навіть встигають рятуватися від КАБів. Дуже страшно бачити як ці люди плачуть, прощаються, кажуть такі слова: "На жаль, ми вже з вами не побачимося. Дуже вам вдячні". Такі слова нам казали в Максимільянівці й у Шахтарській громаді.
Олег Яковлев з мешканцями МаксимільянівкиФото: Олег Яковлев
Тож коли у нашому житті, більш віддаленому від фронту, хтось скаржиться на проблеми, я відразу кажу: "Стоп, хвилинку. Давайте я вам покажу, що таке проблеми", — і показую відео, історії людей із фронту.
За свій волонтерський шлях я спостерігав, як знайомі та колеги проходили через "вигорання". Декілька фахівчинь з організації, у яких почалося вигорання на роботі, поїхали зі мною до прифронтових територій відвідали людей... Одне село, друге, третє, і після цього вони дійсно змінили погляд на свої проблеми. Сказали: "Так, ми розуміємо, що не все так погано у нас і дійсно все змінилося", — згадує Олег.
Чоловік бачив життя у найгірших умовах. Один з таких випадків стався у Вугледарі. Волонтери привезли гуманітарну допомогу та запитали точну кількість людей в одному з підвалів, аби принести їм необхідну кількість пакунків.
"Місцева мешканка каже "нас п'ятеро", а ми рахуємо, і бачимо, що їх чотири. "А ось, дивіться, хто в нас п'ятий", — жінка показує на свою 98-річну маму, повністю паралізовану, яка лежить в темному сирому куті. Ми навіть її не побачили одразу. Важко собі уявити як їй там було", — розповідає волонтер.
Олег згадує також історію з Великої Новосілки, де люди жили у підвалах на піддонах, а навколо було багато мишей.
"Одна жінка у гімназії показувала мені свою "квартиру" — піддони, затягнуті дерев'яні рейки, поруч п'ятилітровий газовий балон і пальник, щоб трохи обігріватися. Каже: "На цьому ліжку помер мій чоловік, я поховала його і тепер тут продовжую жити", - ділиться чоловік.
"Ми не знаємо, чи зможемо повернутися знову"
Волонтер каже, що попри важке життя, навіть на прифронтових територіях люди продовжують жити та навіть знаходити радість у буденних речах.
"Наше головне завдання не тільки доставити допомогу, а ще знайти час і просто поспілкуватися з людьми. Вони дуже дивуються, коли ми з ними спілкуємося, тому що більшість гуманітарних місій приїжджають швиденько, доставляють допомогу і їдуть", — пояснює чоловік.
Олег Яковлев з мешканкою Волноваського району під час проведення чергової гуманітарної місіїФото: Олег Яковлев
Під час таких розмов люди діляться різними історіями зі свого життя. А часом навіть знаходять у собі сили з гумором розповідати про страшні події.
"У Новоолександрівці чоловіки розповідали, як пішли на рибалку, а неподалік від них підірвали міст. Це було перед Ялтою. За їх словами туди прилетіло багато ракет. Кажуть, що риба почала вискакувати, літати, а вони були в захваті, бо такого дива ніколи не бачили. Ну, такі фронтові історії", — згадує Олег.
Серед історій, які розповів чоловік, виділяється випадок з Богоявленки. Волонтери особисто знали американського громадянина, якого звуть Деніел Мартіндейл. Після окупації села російськими військовими він заявив, що з 11 лютого 2022 перебував в Україні та передавав росії координати українських військових об’єктів. Нині він на росії, його нібито вивезли з України російські силовики. Олег зазначає, що кожного разу, коли вони бували в Богоявленці біля фельдшерсько-акушерського пункту (ФАПу), де поруч жив цей ворожий агент, відбувалися обстріли.
Деніел Мартіндейл
"Він розповідав, які українці офігенні. Кожного разу я запитував, що він тут робить. Відповідав, що його батьки — фермери, тому він тут вивчає сільське господарство, показував своїх кіз" — згадує волонтер.
Волонтерські поїздки на прифронтові території завжди пов'язані з ризиком для життя. Олег розповів про кілька випадків, коли його команда потрапляла під обстріли. Найважчим для нього став випадок, який трапився 12 вересня 2023. Волонтери разом із керівництвом громади, приїхали до Водяного з черговою місією.
"Була ясна сонячна погода. Нас побачив ворог і почався обстріл. Ми встигли сховатися у підвал будиночка, який ми використовували як "волонтерський штаб". На жаль, того дня одна жінка, бабуся, загинула. Нам дивом вдалося виїхали звідти й місяць ми не могли повернутися. Через місяць нам люди розповіли, що тоді нам дійсно пощастило, тому що в окупантів закінчився боєкомплект, тому ми змогли проскочити. А через пару годин після нашого від'їзду було пряме влучання в той підвал і будинок, де раніше ми, 12 людей, ховалися. Згоріли наші ліки, все, що ми привезли", — розповідає волонтер.
Побут мешканців прифронтових населених пунктів ДонеччиниФото: Олег Яковлев
Того ж дня, повертаючись з Водяного, вони заїхали до Богоявленки.
"Наші місцеві активісти накрили стіл на честь мого Дня Народження, такий прифронтовий. І знову почався обстріл, прямо над нами полетіла артилерія. Такий був мій другий день народження", — згадує Олег.
Робота волонтерів постійно пов'язана з ризиком. Олег розповів, що запрошував багатьох своїх друзів-журналістів та знайомих приєднатися до їхніх поїздок, але більшість боїться.
"Дійсно, ну, страшно, і нам страшно. Коли немає страху — то вже ненормально", — визнає волонтер.
Олег Яковлев біля Ялти Волноваського районуФото: Олег Яковлев
Попри всі труднощі та небезпеки, Олег і його команда продовжують виїздити на місії. Вони розуміють, що їхня допомога — лише маленька частинка в загальній картині потреб прифронтових територій, але навіть ця крапля може стати вирішальною для конкретних людей.
"Ми доставляємо допомогу і не знаємо, чи зможемо повернутися знову. Часто приїжджаємо і бачимо, що у село чи місто, де ми були минулого разу, вже не можна доїхати — там ідуть бої. І тоді розумієш, що та продуктова допомога, яку ми завезли, можливо, була останньою для цих людей перед евакуацією або окупацією", — ділиться Олег.
Цей матеріал видано за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
