Вікторія Понька двічі втрачала домівку, але найбільшою втратою стала загибель її єдиного сина Володимира, який загинув у складі легендарного "Азову" під Кремінною. Для Волноваха.City жінка розповіла свою історію та поділилася, як попри біль продовжує нести військову службу та вірити в Перемогу, заради якої віддав життя її син.
Мирне життя
Дитинство Вікторії Понька минуло в селі Ближнє Волноваського району Донецької області. Як і багато її однолітків, вона відвідувала різноманітні гуртки, добре навчалася та вважає, що мала щасливе дитинство.
"Мені здається, що у всіх дітей тоді було щасливе дитинство", — ділиться спогадами жінка.
Після закінчення школи Вікторія вступила до Докучаєвського торгівельного технікуму. Згодом вона одружилася, а у 2001 році народила сина Володимира. Жінка і сьогодні яскраво пам'ятає відчуття неймовірного щастя, коли вперше побачила свою дитину і притиснула до грудей.
Перша втрата дому та початок волонтерства
Мирне життя родини зруйнувалось у 2014 році, коли розпочалась війна в Україні. Вікторія з сином були змушені покинути тимчасово окупований Докучаєвськ і переїхати до вільної української Волновахи.
У новому місті, де майоріли синьо-жовті прапори, жінка активно долучилася до волонтерської діяльності разом з відомими волноваськими волонтерками Оленою Ластівкою Мокренчук, Світланою Козаковою та іншими патріотами. Вони прали одяг для українських захисників, готували їжу, збирали гуманітарну допомогу та необхідні для ЗСУ речі тощо.
Архівне фото. Зустріч волноваських волонтерів з мером Луцька у волонтерському центрі "Солдатська пошта", місто Волноваха 2015 рікФото: Facebook
Вікторія каже, що її син бачив це все, волонтерив разом зі старшими і його дитяче серце загартовувалося. Щоб всі бачили, що Волноваха — це Україна, вони фарбували місто у патріотичні кольори.
"Ми не вибирали країну, в якій народитися, але нікуди звідси не поїдемо, залишимося з нею до кінця", — вирішила для себе Вікторія ще у 2014 році.
Пані Вікторія та Світлана Козакова з українським військовим Фото: Facebook
У ті нелегкі для родини часи доводилося винаймати житло у Волновасі. З 2015 року жінка пішла на службу до Волноваського територіального центру комплектування (ТЦК), де працювала діловодом, а потім оператором державного реєстру. Вікторія зазначає, що тоді у неї була одна ціль – "поставити дитину на ноги", дати освіту, хотіла, щоб він мав усе необхідне.
Вікторія Понька на службіФото: Вікторія Понька
Друга втрата домівки та продовження служби
У лютому 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Вікторія разом із колегами з ТЦК, по тривозі, евакуювалася з Волновахи. Вдруге жінка змушена була залишити все нажите майно — зазначає, що тоді часу на збори в неї не було зовсім.
Згодом Вікторія Понька перейшла на службу до Запорізького ТЦК, де й сьогодні працює бухгалтеркою. Тепер Запоріжжя стало для неї новим домом, адже саме тут поховано її сина.
Вікторія Понька з сином ВолодимиромФото: Вікторія Понька
Життя сина та його шлях до військової служби
Володимир Понька навчався у волноваському опорному ліцеї. У шкільні роки їздив на західну частину України, зокрема до Луцька, і був вражений теплотою та турботою, з якою там приймали дітей з Донеччини. Юнак захоплювався футболом і греко-римською боротьбою.
Після закінчення ліцею Володимир продовжив навчання у Великоанадольському лісотехнічному фаховому коледжі імені Віктора Єгоровича Фон Граффа, а вищу освіту здобував у Харківському національному технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка.
Розуміючи, що маминої зарплати недостатньо для комфортного життя, Володимир завжди знаходив собі підробіток — працював офіціантом у Волновасі, рієлтором у Харкові та Києві.
Володимир ПонькаФото: Вікторія Понька
"Тільки Азов"
Повномасштабне вторгнення застало Володимира у Харкові, в часто обстрілюваному районі Салтівки. Спочатку він переїхав до родичів у Полтаву, а потім до друзів у Київ. Уже в грудні 2022 року хлопець заповнив анкету до полку "Азов". Мама кликала його до себе, але син відповів, що піде на службу лише до цього підрозділу.
Молодий чоловік мріяв продовжити навчання в магістратурі, одружитися, мати родину та дітей, але не встиг. Війна перекреслила всі плани.
Останній бій та вічна пам'ять
Володимир Понька з позивним "Чіп" у складі легендарної 12-ої бригади спеціального призначення "Азов" захищав Україну на Запорізькому та Луганському напрямках. Наш молодий земляк мужньо переносив усі труднощі військового вишкілу та служби під час війни.
Своїй бабусі він обіцяв: "Я приїду до вас, обійму і скажу, що війна закінчилася".
Захисник з Волновахи загинув у Луганській області неподалік міста Кремінна 24 серпня 2023 року — у День Незалежності України. Незалежності, яку він виборював ціною власного життя.
"Продовжую жити за двох"
У серцях матері та друзів Володимир залишився назавжди люблячим і уважним сином, розумним, працьовитим, товариським, з посмішкою на вустах.
Вікторія Понька вважає, що Всесвіт підтримує її на цій землі й дає сили жити далі. Вона хоче, щоб пам'ять про сина жила.
"Всесвіт дає мені сили, щоб усе це витримати. Мені потрібно прожити життя за двох. Мені дуже хочеться, щоб пам'ять про синочка жила якомога довше — він гідний син своєї країни", — підсумовує мати Героя.
Цей матеріал видано за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
