Владислав Хименко – лікар, який у складі волонтерської команди громадської організації "Звичайні люди" (Ordinary People) регулярно виїжджає на гуманітарні місії до прифронтових сіл Волноваського району. В місцях, де вже не залишилось медичної інфраструктури, він в умовах постійних обстрілів надає допомогу сотням людей, для яких став останньою надією. Про свою роботу лікар-волонтер розповів Волноваха.City.
Натхнення для щелепно-лицевого хірурга
Свій шлях у медицині Владислав Хименко починав у Харкові. Закінчив медичне училище №1, а потім із червоним дипломом — Харківський медичний інститут, у 1994 році. Ще від другого курсу навчання працював медбратом у лікарні швидкої невідкладної допомоги, а пізніше — у відділенні щелепно-лицевої хірургії.
"Я за фахом лікар щелепно-лицевий хірург. Бувши ще студентом третього курсу, виконував дрібні операційні втручання — мені довіряли мої колеги старшого віку", — згадує Владислав.
Чоловік зазначає, що він допитливим був змалку — медицину обрав самостійно, хоча й продовжив сімейну традицію: його батько теж лікар, травматолог-ортопед, нині вже на пенсії.
"З першого курсу вже вважав, що ця професія мені найбільше подобається. Бачив, як працюють "оперувальні хірурги", які виконують операційні втручання, і це мене надихнуло", — розповідає лікар.
Тут немає інших лікарів
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну доля звела Владислава з Олегом Яковлевим, координатором волонтерських місій ГО "Звичайні люди". Саме він запропонував лікарю поїхати до прифронтових територій, де люди вже довгий час не мали доступу до медичної допомоги.
"Мене спитали чи маю я бажання поїхати, поспілкуватися спочатку, а потім почати допомагати людям у виживанні? Надавати консультації та забезпечувати ліками", — пригадує Владислав Хименко початок свого волонтерського шляху.
Чоловік каже, що декого може дивувати: як щелепно-лицевий хірург може консультувати з широкого спектра захворювань? На це запитання лікар відповідає так: "В дипломі завжди пишеться "лікар", а потім вже професія. Ми проходимо навчання з усіх спеціальностей. Я володію спеціальними навичками з різних напрямків — від гінекології до педіатрії, терапії та інших галузей".
Сьогодні Владислав Хименко є єдиним лікарем для мешканців багатьох прифронтових населених пунктів Волноваського району. Коли його запитують, чому колеги не приєднуються до волонтерських місій, він відверто зазначає, що: "Люди бояться. Адже те що ми робимо на кожній місії несе ризики для життя".
Владислав ХименкоФото: Владислав Хименко
Перша місія та щоденні виклики
Перша волонтерська місія Владислава Хименка була в Новоєлизаветівку. Далі були Максимільянівка, Новоукраїнка, Богоявленка на інші.
"У Максимільянівці на той момент лінія фронту проходила всього у 12 кілометрах, а близько 40 мешканців, переважно літнього віку, ховалися у підвалі будинку культури", - згадує лікар.
Лікар-волонтер Владислав Хименко та волонтер Олег ЯковлевФото: Владислав Хименко
Сьогодні географія його поїздок змінилася. Через просування фронту деякі населені пункти зовсім спорожніли, а в інших залишилося всього кілька десятків мешканців.
"Зелений Гай... Ще недавно там було 350-400 людей, зараз залишилося 25-30. З лютого, коли село зазнало сильних обстрілів, люди масово виїхали", — розповідає Владислав.
Типовий день волонтерської місії розпочинається о 6-й ранку. Команда завантажує медикаменти та вирушає до запланованих населених пунктів. На місці Владислава вже чекають пацієнти.
"Коли я заходжу у приміщення, перше що роблю — це знімаю бронежилет та одягаю медичний халат. Ця форма заспокоює людей. Ви розумієте, коли лікар і людина зустрічаються, мають бути інтимні стосунки та довіра — тоді людина може розказати про свої проблеми, а я повинен їй допомогти", — пояснює він.
Лікар-волонтер Владислав Хименко з пацієнткою у Волноваському районіФото: Владислав Хименко
Тиск 200
Лікар зазначає, що найпоширеніші проблеми, з якими до нього звертаються жителі прифронтових сіл — це серцево-судинні захворювання.
"Частіше це гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, стенокардія, які зараз мають дуже важкий перебіг. Люди приходять з тиском 160, 170, навіть 200. Доводиться одразу на місці знижувати тиск, давати препарати", — розповідає лікар.
Багато пацієнтів страждають від захворювань опорно-рухового апарату — артрозів, артритів. Та особливо лікаря турбує психічний стан людей.
"Усі знервовані через постійні обстріли, через нерозуміння свого майбутнього, майбутнього своїх дітей та друзів. Доводиться заспокоювати та прописувати заспокійливі препарати, які можна видати без рецепта — Корвалол, Валокордин, настоянки валеріани тощо", — зауважує Владислав Хименко.
Він наголошує, що головне в його роботі — не просто видача ліків, а насамперед взаємодія з пацієнтом.
"Колись, ще коли я був студентом, один із моїх учителів запитав: "Як ти гадаєш, коли людина починає одужувати, прийшовши до медичного закладу?" Я перелічував: коли лікар оглядає, коли призначає ліки... Але відповідь була іншою: "Людина починає одужувати тоді, коли переступає поріг лікувальної установи". З того моменту починається відлік одужання", — ділиться Владислав.
Під ударами ворожої артилерії
Робота в прифронтовій зоні — це постійний ризик потрапити під обстріл. Владислав Хименко неодноразово опинявся в небезпечних ситуаціях.
"У 2023 році ми приїхали в Курахове, де був наш волонтерський пункт. І десь у 22 години два "Іскандери" прилетіли за 100 метрів від нас. Ми переховувалися у підвальному приміщенні, зникло світло... Це була дуже небезпечна ситуація", — згадує лікар.
Були й інші випадки, коли доводилося працювати під звуки обстрілів або терміново евакуюватися через загрозу.
"Три чи чотири місії тому в одному з сіл був обстріл. Мої друзі забігли і кажуть: "Швидше, Владиславе Михайловичу, збираємось, бо почався обстріл. Терміново треба евакуюватися". Тоді ми швидко згорнули місію і виїхали", — розповідає він.
На запитання, як вдається продовжувати роботу після таких ситуацій, Владислав відповідає: "Трохи відпочив, поспілкувався з рідними і знову йдеш працювати. А що робити? Треба ж людям допомагати".
Медицина без інфраструктури
Щодо стану медичної інфраструктури у тих населених пунктах Волноваського району, де він був, лікар категоричний: "Там сильно погано, просто жахливо. Немає жодного фельдшерсько-акушерського пункту".
Останній ФАП, який бачив Владислав Хименко вцілілим, згодом спорожнів, а потім у будівлю "прилетіло".
У таких умовах лікарю доводиться покладатися лише на свої знання та мінімальний набір обладнання.
"З обладнання у нас не дуже багато речей: стетоскоп, апарат для вимірювання тиску, глюкометр, пульсоксиметр. Більше не привезеш — це ж прифронтова територія. Ти покладаєшся лише на свої знання і вміння. Лікар — це насамперед клінічна медицина: спочатку симптоми, скарги, первинне обстеження, а вже потім додаткові засоби діагностики", — пояснює Владислав.
Лікар-волонтер Владислав Хименко з командою волонтерів у ЯлтіФото: Владислав Хименко
Найбільша проблема — алкоголь
Окремою проблемою прифронтових територій, про яку Владислав Хименко згадав у розмові, є зловживання алкоголем серед місцевого населення.
"Здебільшого і чоловіки, і жінки приходять до мене із сильним запахом перегару, і це дуже заважає у спілкуванні та розв'язанні їхніх проблем. Багато людей думають, що нібито вживання спиртних напоїв їх "розвантажує". Але насправді алкоголь пригнічує нервову систему, змінює реакції людини на стрес та обстріли. Через зловживання спиртним люди часто стають агресивнішими, неадекватними, посилюються психічні розлади", — пояснює лікар.
За його словами, на прифронтових територіях є чимало людей із тяжкими психічними захворюваннями, зокрема шизофренією, які потребують специфічного лікування. Лікар наголошує, що зловживання спиртним лише поглиблює ці проблеми.
Лікар зазначає, що попри всі труднощі планує продовжувати їздити на місії стільки часу, скільки зможе. Він зізнається, що отримує сакральне задоволення від допомоги людям, яким більше нікому допомогти.
"А хто, якщо не ми?" - підсумовує лікар.
Цей матеріал видано за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
