У кожному виїзді — ризик, у кожному рятованому житті — сенс. Дмитро Верховець, рятувальник із Волноваського району, з початку повномасштабного вторгнення залишається на передовій боротьби за життя — евакуює людей, гасить пожежі, розбирає завали та рятує поранених під вогнем. Його шлях — це історія про відвагу, вірність справі та мрію про мир, де кожен зможе повернутися додому.
Хто повідомляє: Головне управління ДСНС України у Донецькій області
Дмитро Верховець, старший помічник начальника зміни (з питань оперативного реагування) чергової зміни оперативно-координаційного центру Головного управління. Родом із села Новоукраїнка Волноваського району. У лавах ДСНС з 2020 року. Нагороджений відомчою заохочувальною відзнакою МВС України — нагрудним знаком та відзнакою Президента України “За оборону України”.
З чого все починалося?
Спочатку Дмитро планував стати програмістом, однак, завершуючи навчання, зрозумів, що його поклик — не комп’ютерні програми, а бути разом із тими, хто рятує життя. Надихнувшись прикладом батька, який нещодавно пішов на пенсію, Дмитро вирішив продовжити благородну справу й обрав Службу порятунку.
“Мій батько працював у ДСНС, тож з дитинства я знав, що таке рятувальна служба — її дух, відданість і ризики. Я часто бував у нього на роботі, мені навіть дозволяли вмикати сирену та проблискові маячки на пожежному автомобілі — тоді я відчував себе частинкою цієї справи. Під час навчання я зрозумів, що хочу не просто сидіти за комп’ютером, а рятувати людей, як це робив мій батько. Саме він став для мене прикладом, надихнув і підтримав на цьому шляху”, — ділиться Дмитро.
Життя після 24 лютого 2022 року
З початку повномасштабного вторгнення Дмитро Верховець залишився в місті Курахове, щоб продовжити службу та допомагати місцевим мешканцям. Залучався до підвозу питної й технічної води, гасіння пожеж, ліквідації наслідків обстрілів, транспортування поранених, доставки гуманітарної допомоги та евакуації людей із прифронтових населених пунктів Донеччини.
“На початку повномасштабного вторгнення я перебував на посаді заступника начальника частини. З перших днів ми проводили евакуацію людей із Вугледара, Курахового та прилеглих сіл. Ми вивозили літніх людей, дітей і дорослих до більш безпечних місць, зокрема до Покровська, звідки вони вирушали евакуаційними потягами до інших регіонів. Через знищену інфраструктуру мешканці залишалися без водопостачання — ми підвозили технічну та питну воду до Мар’їнки, де ще залишалися люди. Крім того, доставляли гуманітарну допомогу в населені пункти вздовж лінії фронту. А ще — гасили пожежі, розбирали завали після обстрілів і навіть транспортували поранених із небезпечної зони, куди медики вже не могли дістатися через обстріли”, — розповідає рятувальник.
Про перший обстріл
Один із перших обстрілів міста Курахове, який Дмитро запам’ятав на все життя, стався вночі 8 серпня 2022 року — саме тоді внаслідок ворожої атаки касетними боєприпасами загорівся двоповерховий багатоквартирний будинок. “Я був удома, коли почув вибух — один із бойових елементів від касетного снаряда влетів просто у моє вікно. Я одразу повідомив диспетчера про ситуацію, швидко вдягнув бронезахист, взяв ліхтарик і побіг на місце загоряння. Від мого будинку до місця пожежі було не більше кілометра. На щастя, тоді обійшлося без жертв”, — пригадує Дмитро Верховець.
21 вересня 2023 року внаслідок ракетного обстрілу міста Курахове виникли пожежі в кількох багатоквартирних будинках, там були поранені та заблоковані у власних квартирах люди. Рятувальники оперативно прибули на місце події, аби допомогти їм і ліквідувати загоряння. “Дізнавшись про обстріл, ми одразу вирушили на місце, де гасили пожежі та деблокували людей з-під завалів. В одному з будинків під завалами опинився чоловік з інвалідністю, якого вдалося врятувати. А потім надійшла інформація про те, що в заблокованій квартирі знаходиться дідусь і не подає ознак життя. Я вибив вхідні двері та побачив, що міжкімнатні двері впали на нього й передавили шию. На щастя, мені вдалося вчасно підняти двері та врятувати чоловікові життя”, — розповідає Дмитро.
Про перші втрати
У підрозділі Дмитра панували дружні, майже родинні стосунки. Як і його керівник, Дмитро завжди хвилювався за особовий склад під час кожного виїзду. Та одного дня трапилася трагедія. “1 вересня 2024 року я перебував у підрозділі та займався організаційними питаннями, а хлопці вирушили на черговий виклик з ліквідації пожежі. Коли по рації прозвучало, що є поранені, я одразу зрозумів, хто саме постраждав. На жаль, того дня загинув мій товариш Антон Іваницький…”, — ділиться рятувальник.
У жовтні 2024 року, після артобстрілу, під час якого було пошкоджено пожежну техніку, Дмитро разом із підрозділом тимчасово передислокувалися з Курахового до села Дачне. Згодом, через повторні обстріли та небезпеку для життя й здоровʼя особового складу, підрозділ перевели до зведеного загону у м. Дніпро, а в грудні того ж року Дмитра призначили на нову посаду. Нині він ротаційно виїжджає на Донеччину та залучається для ліквідації масштабних пожеж, розбору завалів і проведення рятувальних робіт на території області.
На початку повномасштабного вторгнення рятувальник евакуював свою дружину та матір до безпечнішого регіону, а сам разом із батьком залишився в місті Курахове допомагати людям і рятувати їхні життя. Вільний від роботи час Дмитро полюбляє проводити активно — займається спортом, ходить до басейну та на прогулянки.
“Я мрію про те, щоб якомога швидше настав мир, а рідні й близькі завжди були поруч”, — Дмитро Верховець.
