Олена Бойко - колишня поліцейська, нині очільниця громадської організації "Вугледарський кризовий соціальний центр для жінок, які постраждали від насильства", членкиня Коаліції "1325.Донеччина.Жінки.Мир.Безпека", учасниця бойових дій. Вона знає про домашнє насильство не з книжок, а з досвіду роботи і власного життя. Сьогодні, перебуваючи в Одесі як внутрішньо переміщена особа, вона продовжує допомагати жінкам, які опинилися в ситуації домашнього насильства. Про власний досвід боротьби пані Олена розповіла для видання Волноваха.City.
Що таке "домашнє насильство"
За словами Олени Бойко домашнє насильство — це не лише про завдані побої. Адже воно включає десятки форм насильницької поведінки. Але у всіх цих різновидів є спільні ознаки: відсутність поваги до іншої особи, прагнення влади та контролю над ним або нею, керування його або її рішеннями та діями. Домашнє насильство може бути спрямоване як на дружину, чоловіка чи дітей, так і на інших родичів — двоюрідних братів та сестер, бабусь та дідусів, колишнє подружжя, наречених, осіб, які спільно проживають однією сім'єю, опікунів та прийомних батьків тощо. Втім у жодному з випадків воно не є внутрішньосімейною справою чи особливостями родинного спілкування. Це протиправні дії, яким немає виправдання та про які не можна мовчати.
Олена БойкоФото: Олена Бойко
Експертка пояснила, що включає поняття “домашнє насильство”:
- Фізичне насильство – це будь-які дії, що завдають шкоди здоров'ю та тілесній цілісності жертви, такі як побої, штовхання, удари, укуси, опіки, позбавлення основних фізичних потреб, а також незаконне позбавлення волі.
- Психологічне насильство – образи, приниження, маніпуляції, погрози, контроль, залякування, ізоляція від родичів, друзів або суспільства, знецінення, заборона самовираження.
- Економічне насильство – контроль над фінансами, заборона працювати або навчатися, примус до роботи, повна фінансова залежність від кривдника, позбавлення доступу до ресурсів, навіть до базових речей — їжі, одягу, медикаментів.
- Сексуальне насильство – примус до сексуальних стосунків або сексуальних дій без згоди, у тому числі у шлюбі або партнерстві. Це може також включати примус до приниження гідності, використання сексуальності як інструменту тиску або покарання.
- Переслідування (сталкінг) – стеження, погрози, небажані контакти, переслідування онлайн і в реальному житті, надмірна нав’язливість, яка викликає страх або психологічний дискомфорт.
Від поліцейської до громадської активістки
"Більше 15 років я проходила службу у Міністерстві внутрішніх справ і Національної поліції України. Службову діяльність розпочала з відділу кадрів. В подальшому перейшла до служби дільничних інспекторів поліції. Там вже займалась і питаннями прес-служби. За останні роки служби в Національній поліції на посаді старшого дільничного інспектора я професійно стала вивчати тему та проблематику домашнього насильства.
В ці ж роки, завдяки знайомству з ООН Жінки та Українським жіночим фондом, розпочалось і моє знайомство з громадською діяльністю, з можливістю писати проєкти, залучати до громади кошти міжнародних донорів. Тому професійна діяльність з часом переросла у громадську". Проблематика протидії домашньому насильству, питання профілактики та допомоги постраждалим стали основним напрямком моєї громадської діяльності та громадської організації "Вугледарський кризовий соціальний центр для жінок, які постраждали від насильства", головою якої я стала", - пояснює колишня поліцейська.
Олена Бойко
Перший шок від системи
Найбільше Олену вражало не те, що насильство існує, а те, наскільки неефективною була система з його протидії.
"Ми приїжджали на виклики, припиняли правопорушення, приймали заяви від постраждалих - у більшості це були жінки. Складали адміністративні матеріали, передавали до суду, але це здебільшого не допомагало", - згадує громадська активістка.
Особливо болісним для неї був випадок з літньою переселенкою з Макіївки, яка евакуювалася до Вугледара після 2014 року. Жінку кривдив рідний син, коли знаходився у нетверезому стані.
Серед усіх справ, які довелося вести пані Олені, одна особливо запам'яталася.
"Жінка страждала від домашнього насильства з боку колишнього чоловіка понад 20 років. Навіть після розлучення він її не залишав у спокої. Поліція реагувала, складала протоколи, але все повторювалося", - розповідає пенсіонерка Національної поліції.
Коли до справи долучилася команда наших партнерів - благодійного фонду "Слов'янське серце", розпочалася довга боротьба.
"Півтора року з жінкою працювали психологи, соціальні працівники, юристи. Супроводжували у написанні заяв, документів, звернень. Дійшло до обмежувального припису, але вже через день як припис набув чинної дії, знову завдав їй тілесних ушкоджень. Переломний момент настав, коли кривник зрозумів: ще один протокол - і він відбуватиме реальний термін покарання у в'язниці. Лише тоді припинив її кривдити", - згадує жінка.
Чому психологічне насильство найважче довести
Пані Олена також згадує судове засідання, де жінка не змогла довести факт психологічного насильства через відсутність свідків.
"Суддя запитала: 'А хто був присутній при цьому?' Жінка відповіла: 'Ніхто не чув, це було вдома'. І маючи хорошого адвоката та відсутність доказів чоловік зміг все перекрутити, і суд не визнав його винним", - каже громадська діячка.
Пані Олена впевнена, що саме психологічне насильство часто залишається непоміченим оточенням, адже кривдники вміло маскують свої дії під "турботу" чи "виховання".
"Принижуючі коментарі, постійна критика, контроль над спілкуванням та рішеннями - все це може здаватися стороннім спостерігачам звичайними сімейними розбірками", - пояснює переселенка.
Для того, аби мати можливість захистити себе, експертка радить:
- Робити аудіозаписи, якщо є можливість
- Записувати відео
- Робити скріншоти SMS-повідомлень
- Вивчити види насильства та їхні ознаки
- Не наражати себе на додаткову небезпеку та своєчасно звертатися по допомогу
Олена Бойко
Невтішна статистика
Колишня поліцейська запевняє, що найчастіше від домашнього насильства страждають жінки.
"Це в більшості домогосподарки або ті, кого з дитинства вчили мовчати. Мені особисто казали: 'Мовчи, він твій чоловік, ти сама його обирала', 'Тато не завжди такий, він вас любить'... Стереотипи про роль жінки, які багато років нам нав'язували, є одним з факторів, які призводять до домашнього насильства. Всі ці міфи переконують свідків, що не реагувати – нормально, постраждалих – примушують мовчати, кривдників – зміцнюють в переконанню безкарності власних вчинків.
Один з найбільш розповсюджених стереотипів звучить так – 'насильство в сім’ї – це особиста справа і ніхто не повинен втручатися'. І це брехня, адже насильство, використання, биття, образи рідних людей є злочином, і так само карається, як і насильство проти інших осіб. Факт шлюбу чи проживання під одним дахом не дозволяє застосовувати насильство, тим паче, не відміняє відповідальність перед законом.
Наступний стереотип про те, що нібито 'насильство – це коли видно сліди на тілі жертви', але це теж неправда. Адже насильство – це не тільки залишені синяки, переломи чи опіки, це також приниження, змушування до певної поведінки, погрози, залякування тощо", - розповідає активістка.
Особливо небезпечними є ситуації, коли кривник зловживає алкоголем.
"Алкоголь може перетворювати людину на звіра. І вони в тверезому стані кажуть: 'Боже, люблю, все куплю, я ж для вас', а потім це коло насильства повторюється. Тому важливо знати, що навіть алкогольна залежність не звільняє кривдника від відповідальності за дії, виконані "по п'яні". Алкоголь тільки полегшує застосування насильства. Часто буває так, що в стані сп’яніння кривдники б’ють своїх близьких, а потім намагаються виправдати свою поведінку алкоголем, щоб уникнути відповідальності", - впевнена жінка.
Олена не приховує, що власний досвід дитинства, коли її батько кривдив маму, вплинув на її професійний вибір.
Станом на кінець лютого 2025 року за скоєння домашнього насильства на профілактичному обліку в Національній поліції перебувало 102 161 кривдник. Майже 18 000 таких адмінправопорушень поліціянти задокументували протягом перших двох місяців 2025 року. Такі цифри оприлюднили у Центрі захисту прав людини ZMINA.
На жаль багато українців потерпають від насильства на окупованих територіях. Станом на 19 червня Офіс Генерального прокурора зафіксував 366 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Серед постраждалих 231 жінка, 135 чоловіків і 19 неповнолітніх. Найбільша кількість таких злочинів зафіксована у Херсонській та Донецькій областях.
Фото: Офіс Генпрокурора\Telegram
Чому важливо мати знання про домашнє насильство
Пані Олена підкреслює важливість наявності знань щодо протидії домашньому насильству для кожного українця та українки. Це потрібно не лише для того аби його розпізнати, а й щоб вміти правильно звернутися за допомогою.
"Дуже важливо, як писати заяву до поліції. Якщо викликають поліцію начебто з приводу домашнього насильства, а потім пишуть заяву про сімейну сварку - це дуже різні речі", - наголошує експертка.
Рекомендації від пані Олени:
- Отримувати консультації в громадських організаціях, які працюють у напрямку протидії домашньому насильству у вашій громаді;
- Користуватися гарячими лініями як недержавних структур, так і державних;
- Звертатися до денних центрів соціально-психологічної допомоги;
- Консультуватися та отримувати допомогу від Безоплатної правничої допомоги (якщо вже була заява до поліції, допомога надається безоплатно) тощо;
"Державний сектор обмежений нормативною базою, а громадські організації можуть більше дотримуватися конфіденційності. Постраждалі повинні знати, де знаходяться такі організації в їх громаді, де можна прийти і як мінімум отримати консультацію, а як максимум - допомогу", - запевняє жінка.
Війна та її наслідки
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, у березні 2022 року, Олена з родиною евакуювалася з Вугледара до Одеси.
"Четвертий рік тут з родиною. На жаль, почалися військові дії, все згоріло там", - ділиться переселенка.
Але навіть перебуваючи в статусі ВПО, вона продовжує допомагати іншим.
"На волонтерських засадах я надаю безкоштовні консультації, поважаю конфіденційність та анонімність. Люди дзвонять, пишуть", - розповідає громадська діячка.
Олена попереджає про можливе зростання випадків домашнього насільства після війни.
"Декілька років тому я почула від фахівців, в яких проходила навчання, що соціальній сфері України вже зараз треба готуватися до зростання рівня домашнього насильства після перемоги. Військові можуть повертатися з фронту злі, знервовані. Прогнозують, що навіть ті, хто були спокійні, ймовірно, стануть неспокійними", - акцентує експертка.
Поради для тих, хто потребує допомоги
Головне правило від Олени: "Мовчати не треба, терпіти не треба. Від цього залежить ваше життя. А цінніше життя нічого не може бути".
Практичні кроки:
- Вивчити види насильства та їхні ознаки
- Шукати кваліфікованих спеціалістів
- Не боятися звертатися за консультаціями до громадських організацій
- Розробити індивідуальний план безпеки
- Розуміти, що вийти з ситуації домашнього насильства самостійно майже неможливо
"Насильство - це насильство. Все, що порушує права людини - це насильство. Якщо людина каже 'ні, мені від цього погано', а її примушують - це насильство", - наголошує громадська діячка.
Жінка, яка надихає
54-річна Олена не збирається зупинятися. Вона навчається в магістратурі за спеціальністю "соціальна робота, соціальна педагогіка, практична психологія".
Олена планує повернутися на Донеччину після перемоги.
"Хто ж її має відновлювати? Я отримую знання з медіації, комунікації, діалогу, відновлення - все це піде в скарбничку для відновлення Донеччини. Я вважаю, що навіть у найскладніших обставинах можна знайти силу допомагати іншим. Мені кажуть 'дякую' за пораду, за підтримку - це допомагає мені жити. Я знаю, що не дарма живу на цьому світі", - ділиться пані Олена.
Громадська діячка акцентує, що готова допомагати всім, хто до неї звернеться, навіть на анонімних засадах.
"Люди, які мене знають, роз'їхалися не тільки по Україні, але і по світу. Я не закрита людина, до мене дзвонять. Я поважаю конфіденційність, анонімність, мені не треба розповідати, хто де живе - можна просто отримати пораду", - пояснює переселенка.
Якщо вам потрібна консультація, ви можете звернутись до пані Олени за посиланням:
Цей матеріал вийшов за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
