Дмитро Чичера — маріупольський фотограф, волонтер та громадський активіст. У березні 2022 чоловік зник безвісти під час блокади Маріуполя. Його дружина Людмила не втрачає надії на повернення коханого — щодня чекає на звістку від Дмитра та вірить, що він живий. В інтерв'ю з Волноваха.City жінка розповіла його роботи та про те, чому важливо пам'ятати про кожного, хто зник у пеклі окупованого міста.
Фотограф, волонтер, активіст
Дмитро Чичера — відомий в Маріуполі та за його межами фотограф, волонтер та громадський активіст. Чоловік заснував Маріупольську школу фотографії, фотоклуб "Вітамін", та вільний волонтерський простір "Халабуда". Кожного року Дмитро організовував виставки для членів клубу у виставкових залах Маріуполя.
"Діма завжди переймався іншим, наприклад, виставками фотоклубу, який він очолював. А свою власну виставку він завжди відкладав", — згадує пані Людмила.
З початком повномасштабної війни волонтерський простір "Халабуда" став гуманітарним штабом, у якому могли знайти підтримку та допомогу сотні маріупольців. Дмитро не покинув своє місто навіть тоді, коли над Маріуполем зависла смертельна загроза.
Зникнення
17 березня 2022 року Дмитро Чичера зник безвісти. Його родина досі не знає, що сталося з коханим чоловіком та батьком. Людмила не втрачає надії — вона вірить, що Дмитро вижив під час блокади та окупації Маріуполя російськими загарбниками.
"Мені не хотілося, щоб будь-які заходи пам'яті проходили в атмосфері скорботи, адже я все ж таки вірю в те, що Дмитро живий та сподіваюся на його повернення", — ділиться жінка.
Світлини мирного Маріуполя
Більшість фотографій Дмитра Чичери, які зберігалися на жорстких дисках у Маріуполі, були знищені, розтрощені й розграбовані російськими окупантами. Проте частина його робіт дивом збереглася в комп'ютері мами Дмитра.
"Там назбиралося 20 робіт мирного міста, деякі роботи репортажного формату з проукраїнських мітингів, коли в нас було у 2014 році протистояння між проросійськими силами й проукраїнськими. Фактично там самих репортажних робіт небагато, штук п'ять, а решта 15 — це краєвиди Маріуполя", — розповідає дружина.
Мітинг у Маріуполі
На світлинах — знакові місця міста: водонапірна вежа, драматичний театр, який згодом росіяни зрівняють із землею, Азовське море. Ці фотографії зберегли пам'ять про Маріуполь таким, яким його знали й любили тисячі українців.
Український Маріуполь
"Якщо говорити про мою улюблену роботу, то це "Азовське море взимку". Тоді була дуже люта зима і море дуже класно померзло, і по кризі там йшло дві людини. І це було дуже красиво — здавалося, що це відбувається на якійсь іншій планеті", — згадує Людмила.
Азовське море взимку
Пані Людмила зазначає, що світлини її чоловіка — це не просто фотографії. Це свідчення того, яким був Маріуполь до війни. Це нагадування про те, що місто жило, дихало, раділо. Це доказ того, що Маріуполь — це Україна, і його деокупація є лише питанням часу.
Маріуполь
Місія пам'яті
Людмила Чичера вважає однією зі своїх місій розказувати іншим про трагедію Маріуполя. Вона хоче, щоб світ пам'ятав не лише про зруйноване місто, а й про людей, які там зникли безвісти. Про тих, хто залишився в пеклі окупації. Про тих, чиї родини досі чекають на повернення.
Родина Дмитра Чичери не втрачає надії. Вони щодня думають про нього, моляться за його повернення, вірять у те, що він живий. Для них війна не закінчиться, поки Дмитро не повернеться додому. Поки Маріуполь залишається під окупацією росії.
