Бібліотека - це місце зустрічей. Ідей. Людей. Місце, де відбувається багато цікавих заходів. Працюючи у читальному залі, я неодноразово казала колегам, як нам тут, у бібліотеці, не вистачає людини з музичним хистом, яка б грала на якомусь інструмент.
Кажуть, що думка матеріальна. Одного разу двері «читалки» відчинилися, і на порозі постав усміхнений, підтягнутий, молодецький чоловік, статечний і елегантний. Він пройшов залом, привітався і сказав, що він на пенсії, що у місцевій газеті читав про заходи, що тут проходять, і хоче брати в них участь. Так відбулася наша перша зустріч. А вже потім скільки їх було.
Про чоловіка, який працював в дитячому садочку і не тільки
Олександр Семенович усе життя професійно створював свята та дарував настрій оточуючим. 10 років він працював директором Іванівського сільського будинку культури. Потім працював вчителем музики, вчителем праці у сільській школі, де, до речі, за сумісництвом завідував шкільною бібліотекою. Проводив музичні заняття у дитячому садочку. Довелося попрацювати й токарем.
За роки, що працював у сфері культури, зумів прищепити любов до пісні та народних традицій не одному поколінню односельців, створити знаний у районі вокальний обрядовий ансамбль. Як людина творча, постійно жив концертами. А ще по весіллях грав. Жодне весілля не обходилося без музики. Вона була присутня, як правило, від самого початку святкового дня і аж до останнього гостя.
Репетиції, свята, костюми, пісні, реквізит… Декому здається, що у культпрацівників не робота, а суцільні свята. Але за всіма цими святами стоїть непомітна й кропітка праця. Баяніст і баян - одне ціле. Ніби сіамські близнюки. Баян в руках Олександра Семеновича, як живий організм, він вміє і радіти, і співпереживати. Якщо пісня, то мимоволі заспіваєш, а якщо танець - затанцюєш. І тільки баяніст знає, який важкий той баян, і спина від нього часом нестерпно болить.
З музикою по життю
Олександр Семенович вже кілька років на відпочинку. А дарувати оточуючим людям позитив продовжує як і раніше. Про таких людей кажуть: душа компанії. Де з’являється Олександр Семенович, там з’являється гарний настрій. Комунікабельний, щирий та відвертий, простий та безвідмовний, він завжди знаходить спільну мову з людьми різних рівнів, професій і статусу. І це, мабуть, найбільший його талант - бути людяним!
Тож культпрацівник - це не просто професія. Це - стан душі. Як і педагог. У подружжя Силки широка невгамовна натура Олександра Семеновича урівноважується спокійною та зосередженою Тетяною Володимирівною.
Досить складно відносити цих людей до категорії похилого віку, адже їхній ентузіазм, небайдужість до життя, завзяття й енергія, праця, людяність є прикладом для наслідування.
Про сімейні цінності Олександра Силки
У минулому, 2020 році, пара відсвяткувала золотий ювілей подружнього життя. Звісно, вистачало труднощів і радостей також. Життя є життя.
Поодинці їх побачити майже неможливо – завжди разом. Разом до магазину, разом до бібліотеки, разом до клубу. Відчувається, що в їхньому будинку панує атмосфера доброзичливості і взаєморозуміння. У таких випадках зазвичай кажуть: чоловік має надійний тил.
Напрочуд гостинна, щедра, добра та талановита жінка Тетяна Володимирівна вміє підібрати щирі слова до кожного, підтримати, якщо треба, надати допомогу. Надзвичайно скромна, не намагається перебувати в центрі уваги. Проте при будь-якій нагоді намагається рекламувати наш бібліотечний заклад. А ще Тетяна Володимирівна турботлива дружина, любляча мама, свекруха, теща, бабуся й вже прабабуся. Вся велика родина шанує її, підтримує, і вона встигає допомагати і турбуватися за всіх. Але найбільша гордість – її Євангеліна, що будить в серці прабабусі найпотаємніші, найніжніші почуття.
Тож нехай це життя, сповнене музики, любові і поваги, триває нескінченно довго! На радість всім, хто поруч.
Автор: Олена Шило
