Люди різних професій стикаються зі стереотипами майже кожного дня. Юриспруденція – сфера, яка покликана відстоювати верховенство права, - виявилася не винятком. Завдяки співпраці з Асоціацією жінок-юристок України “ЮрФем” журналісти Волноваха.City більше дізналися про гендерні стереотипи у роботі юристок та адвокаток.
Про найпоширеніші стереотипи та їх вплив розповіла голова ГО "Асоціації жінок-юристок України "ЮрФем", адвокатка, кандидатка юридичних наук, Христина Кіт.
Із якими стереотипами переважно стикаються адвокатки та юристки?
- Жінки-адвокатки та юристки зіштовхуються з такими самими стереотипами, як і більшість жінок в українському суспільстві. Тому що ми живемо в одному поки що патріархальному середовищі.
Дійсно, колись юридична професія вважалася винятково "чоловічою" справою, але й досі є кілька видів діяльності, які розцінюються лише як "чоловічі". Наприклад, у суспільства викликає подив, коли жінка – слідча прокуратури у відділі поліції, прокурорка, оперативниця, яка займається оперативно-розшуковою діяльністю, працівниця служби безпеки і сектору безпеки та оборони. Також трапляються ситуації, коли кажуть, що дівчата на юридичному факультеті намагаються вдало вийти заміж чи шукають собі партнера, а не приходять вчитися. На жаль ще деякі викладачі живуть в полоні таких стереотипів.
Христина Кіт
Із гендерними стереотипами стикаються юристки і при прийнятті на роботу. У приватних юридичних компаніях вони розцінюються як ті, хто можуть одружитися, піти в декрет або мати багато лікарняних, а не як ті, які можуть професійно виконувати свою роботу.
Оскільки такі стереотипи довгий час вважалися нормою, багато жінок їх просто не помічають. Вважають нормальним, коли при прийнятті на роботу в них запитують про плани щодо одруження або народження дітей. І переконані, що роботодавець має правоцю інформацію запитувати або навіть на основі цієї інформації приймати рішення, чи братитебе на роботу, чи ні. Люди зазвичай не бачать тут дискримінації, тому ситуація так повільно змінюється, і на ринку праці – зокрема.
Як ці стереотипи впливають на жінок?
- Такі стереотипи впливають на кожну по різному. Хтось може дати зрозуміти, що з нею так поводитися не можна, що це є неприйнятна поведінка, а хтось не знаходить у собі сил і можливості відреагувати й відповідно або пропускає та жодним чином не реагує на це, або приймає рішення більше не контактувати з такою людиною, або навіть звільнитися з роботи.
У 2017 році Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем” робили дослідження "Жінки у юридичній професії". І там юристки ділилися спогадами про сексуальні домагання на робочому місці – коли керівник або дозволяв собі доторкатися до тіла жінки без її згоди, або запросити ввечері на каву чи робив все для того, щоб працівниця їздила з ним у відрядження, пропонував провести вечір разом або робив інші неприйнятні для неї пропозиції, і вона була змушена через такі постійні домагання звільнитися з роботи.
Якщо аналізувати ринок юридичних послуг, зокрема – юридичний бізнес, то ми маємо близько 22% юридичних компаній, які очолюють жінки, є керуючими партнерками або партнерками. З одного боку, ми можемо сказати що це – великий відсоток, але, якщо подивимося, скільки жінок щороку закінчують юридичні факультети, то це – близько 50%. І це, знову ж таки, вплив цих стереотипів, коли жінки сприймаються або як ті, кому потрібно довести, що вони мають право на юридичну професію та працювати поряд із чоловіками, або сприймаються як ті, кому не потрібна більша оплата праці, вища посада через те, що в неї є чоловік, який може її забезпечувати. Звичайно, це негативно впливає на роботу жінок в юридичних сферах навіть тоді, коли вони цього не бачать та не вміють це ідентифікувати.
Як Ви вважаєте, чому деякі жінки кажуть, що вони у своїй роботі не зустрічалися з гендерними стереотипами або упередженнями?
- Це пов’язано з тим, що нема навику дивитися на світ через "гендерні окуляри" й аналізувати ситуацію з точки зору впливу на жінок і чоловіків тих чи інших висловлювань і тих чи інших підходів щодо роботи, оплати праці, тощо. Тобто це – так звана "гендерна сліпота".
Звичайно, є частина жінок, які не зіштовхувалися з випадками дискримінації безпосередньо, але в будь якому випадку я вважаю, що кожна з нас чула чи сексизм, чи інші дискримінаційні висловлювання, чи упереджене ставлення щодо інших жінок. Просто тут питання в тому, наскільки ми це розцінюємо як дискримінаційні висловлювання.
Представники та представниці юридичної спільноти мають бути тими, хто вміє це бачити й ідентифікувати, тими, хто має реагувати та бути голосом тих жінок, які не можуть особистозаявити про дискримінацію. Тому, якщо ми не відчуваємо щодо себе дискримінації, - це не означає, що немає інших жінок з іншими досвідами.
Як, на Вашу думку, протидіяти дискримінації?
- Як на мене, першим кроком до протидії дискримінації, до якої входять і сексуальні домагання, і нерівності в оплаті праці, і відмови у прийнятті на роботу, насильство в тому числі, переслідування тощо, є озвучення цих проблем. За останні роки про такі випадки стали набагато більше говорити і тому ситуація змінюється. Бо якщо ми про це не говоримо – ніхто не бачить проблеми. Тому першим кроком, щоб щось змінити, – побачити ці проблеми, озвучити, потім шукати шляхи їх вирішення.
Христина Кіт
***
Гендерна рівність є основою демократичного суспільства, яке прагне до соціальної справедливості та поваги до прав людини. Але, на жаль, в силу тих чи інших причин, жінки зазнають дискримінації практично в усіх сферах життя.
За Індексом гендерної нерівності у 2019 році, який відображає такі аспекти людського розвитку, як репродуктивне здоров’я, економічний статус та розширення прав і можливостей жінок у порівнянні з чоловіками, Україна посідає 60 місце з 160 країн. Серед показників, які вказують на наявність проблеми дискримінації в Україні, вже традиційно називають:
- низька представленість жінок у парламенті (20.8% (88 депутаток з 423);
- розрив у оплаті праці чоловіків і жінок в Україні (за звітом ООН у 2017 році становив 21.2%).
Поширеними й досі залишаються випадки сексизму в рекламі, образливих, таких, що ґрунтуються на патріархальній моделі суспільства висловлювань щодо жінок від публічних осіб, у тому числі – представників державної влади.
Традиційним також залишається покладення переважно на жінок турботи про дітей та інших членів родини, які потребують сторонньої допомоги, виконання домашньої роботи. Але чим більше ми будемо про це говорити, тим швидше ця тема перестане бути табуйованою, тим швидше ситуація буде змінюватися.
Матеріал створено в межах проєкту "Гендерночутливий простір сучасної журналістики", що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
