“Заграйярочка” - колись це слово краєзнавиця Ірина Крюченко із Волновахи почула під час етнографічної експедиції по селах Донбасу від старенької бабусі. Та пізніше назвала так свій народний фольклористичний пошуково-дослідницький гурт. Тепер “Заграйярочка” - це ціле культурне явище, що здивувало Сергія Жадана, надихнуло Мар'яну Садовську та яке руйнує стереотипи про Донбас.
"Заграйярочка — це час, коли приходить весна, коли заграє сонечко”, - приязно посміхається пані Ірина, яка вже багато років очолює один з найяскравіших колективів у Донецькій області, що відроджує стародавні традиції у складному регіоні.
Цей гурт, де зараз вже близько 40 учасників, виступає на фестивалях, співає колядки та автентичні пісні, запалює вогнище на Івана Купала та проводить традиційні обряди. Культурні традиції, що зберігає “Заграйярочка”, не змінюються вже кілька сотень років. А от ставлення до української культури на Донбасі, зі слів пані Ірини, в останні роки суттєво змінила війна.
Гурт "Заграйярочка" на Відкритому фестивалі української культури “Витоки” у ЗапоріжжіФото: Сторінка гурту у Facebook
Від насмішок до овацій
“Після концерту я був у них в етнографічній кімнаті, вони показували рушники та вишиванки, яким по 150 років, показують фотографії Донбасу 1950–1960-х років. Я дійсно був у захваті”, - сказав популярний український письменник та музикант Сергій Жадан в телефонному коментарі Волноваха.City.
Сергій ЖаданФото: facebook.com/serhiy.zhadan
Вишиванки, ікони, музичні інструменти, розшиті руками рушники та історичні фото, про які згадує письменник, були з любов’ю зібрані Іриною та іншими учасниками “Заграйярочки” та збережені як експозиція у приміщенні клубу у Волновасі. Ці речі свідки того, як українська культура та обряди передавались на Донбасі від покоління до покоління.
Сергій Жадан вважає, що існування таких суто українських колективів, як “Заграйярочка” - це один із факторів, що останнім часом руйнують міф “про Донбас, як проросійський регіон, який поширений у певних колах”.
Сама ж пані Ірина зізнається, що з культурними стереотипами їй довелося боротися доволі довго. І хоча її колектив пережив важкі часи на початку війни на сході України та навіть на деякій час через обстріли припиняв роботу, збройний конфлікт повернув “Заграйярочці” повагу частини глядачів. Адже люди на Донбасі почали цінувати українську ідентичність, бо з'явилася загроза її втратити так само, як і частину території.
“Після початку війни ставлення наших людей до української культури дуже змінилося. До війни було складно достукатися до людей зі сцени. Всі фукали, деякі називали нас “цигані”, не могли нас зрозуміти. Зараз коли я виходжу на сцену зі своїм колективом я чую оплески та “Браво””, - емоційно розповідає краєзнавиця, яка народилася у селі Малинівка Волноваського району.
Гурт "Заграйярочка" на Відкритому фестивалі української культури “Витоки” у ЗапоріжжіФото: Сторінка гурту у Facebook
“Шароварщина” та “циганські костюми”
Пані Ірина зростала у родині, де народні пісні співали всі — і мама, і бабуся з дідусем. “Матусі вже з нами немає, але вона живе у піснях, зі мною поряд”, - каже Ірина, яка зараз із “Заграйярочкою” вчить та співає на фестивалях пісні своєї родини.
Ірина Крюченко під час Дня Незалежності України у ВолновасіФото: Сторінка гурту у Facebook
Ірині у дитинстві було важко уявити, що до української культури може бути інше ставлення. Тому жінку ображало, коли у радянські часи для українських хорів та ансамблів шили однакові костюми з короткими спідницями та прищеплювали штучний фольклор, який зараз називають “шароварщиною”.
“Деякі навіть казали, що наш Палац культури буде ганьбити такий колектив як “Заграйярочка” через наші жахливі старі костюми. Бо ми в них наче на циганів схожі. Але це ж маячня”, - обурюється пані Ірина. Під час буденної роботи у клубі жінка одягнена у зручний светр та куртку, але для виступів вона красиво пов’язує на голові хустку, та одягає старовинний костюм і намисто. Та зовсім перетворюється на жительку українського села минулого сторіччя, коли починає співати:
“Фольклор це велика наука, тут не можна робити помилок, бо все має бути автентичним. І головне, що це зараз цінують люди”, - посмішка жінки сповнюється теплом, коли вона говорить про зворотний зв’язок з аудиторією. За освітою вона ветеринарний лікар, але почала вивчати фольклор 15 років тому, змінила професію і тепер разом із доньками та однодумцями присвячує весь час “Заграйярочці”.
По словах Сергія Жадана, цей волноваський колектив можливо не буде цікавим широким масам людей, але те, що вони роблять для регіону дійсно важливо.
“Вони етноколектив, і звичайно вони не будуть збирати стадіони, але вони займаються тим, що їм подобається і досить успішні у цьому”, - додає письменник.
“Суспільна місія”
Пані Ірина може годинами розказувати про традиції Волноваських сіл, такі як приготування 12 пісних страв під Різдво, віночки на Івана Купала чи виставлення “магарича” на Колодія.
Виступаючи на фестивалях по всій Україні із піснями та відтворюючи на сцені всі етапи українського весілля, “Заграйярочка” наочно демонструє, що Донбас - це не тільки шахти та війна.
Гурт "Заграйярочка" на міжнародному фольклорному фестивалі "Море ритму" . Балчик, БолгаріяФото: Сторінка гурту у Facebook
Змінити думку про Донбас пані Ірина також допомогла і Мар’яні Садовській, відомій українській співачці та фольклористці, яка вже багато років мешкає у Німеччені та популяризує українське мистецтво на теренах Європи та Америки.
“Перед візитом до Волновахи вона вважала, що з автентики та фольклору тут нічого не залишилося… Але після експедиції вона була у захваті. Сказала, що це не просто пісні, а справжні скарби, що ми маємо робити все, щоб ці пісні не забувались”, - розказує Ірина, яка зустрічалася із Садовською у 2016 році. Разом вони навіть відвідали села Волноваського району, де місцеві бабусі співали для них автентичні пісні.
Гурт "Заграйярочка" разом з Мар’яною Садовською під час її візиту до ВолновахиФото: Сторінка гурту у Facebook
За словами Сергія Жадана такі приклади свідчать, що змінюється ставлення жителів регіону до української культури, та змінюється ставлення до самого регіону у країні. “Цей процес триває”, - додає він.
Ще один український співак, який часто відвідує міста на лінії зіткнення, Олександр Сидоренко, відомий як Фоззі з гурту ТНМК, сказав в телефонному коментарі Волноваха.City, що він поки що не бачить єдиного державного плану по “українізації частини української території за допомогою культури”, тому таким унікальним колективам як “Заграйярочка” потрібно самостійно робити свій внесок.
“Слід робити що подобається, якщо ви відчуваєте що це ваше, якщо в цьому є суспільна місія. Зрозуміло, що культуру треба розвивати й надалі, не дивлячись на те, що відбувається навколо. Просто робіть що ви робите і намагайтеся отримувати від цього задоволення”, - впевнений відомий співак.
Олександр СидоренкоФото: facebook.com/fozzey.metamorefozzey
Колектив “Заграйярочки” дійсно відчуває на собі відповідальність за збереження українських пісень Донбасу, та мріє, що колись культура навіть виконає миротворчу місію у цьому регіоні.
“Я б дуже хотіла повернутися на землі, які зараз непідконтрольні Україні. Раніше ми виступали в Донецьку, в Макіївці та в Іловайську”, - каже пані Ірина з надією. - “Напевно це була б велика радість, якби ми знову стали однією великою родиною, змогли досягти миру та спокою. Щоб наші діти відроджували українську культуру разом на території всієї Донеччини та Луганщини”.
