Про те як російські загарбники просувають ворожі наративи по всьому світу через культуру та як українські митці борються з окупантами для Волноваха.City розповіла українська композиторка, співачка та акторка Мар'яна Садовська. (Далі — пряма мова)
Як культура може бути інструментом маніпуляції
— Яскравим прикладом маніпуляції соціумом через культуру є імперська росія. Там могли навіть фізично знищувати культуру інших народів, адже окупанти завжди ставили культуру інших народів нижче своєї… Я зараз маю на увазі не лише українську культуру, а й культуру інших народів, які є досі колонізованими росією. Радянська влада також вплинула на викривлення сприйняття українцями власної культури.
Через війну в Україні, через велику агресію росіян, до Німеччини приїхало дуже багато людей з України, які намагаються щось робити тут, представляти українську культуру. І я помітила, що часом їхні орієнтири — це ансамблі пісні-танцю, трохи кічуваті сувенірні фольклорні речі, які насправді, мають мало спільного з дійсно автентичною справжньою українською культурою. Вони більше схожі на так звану дозволену версію української культури в радянському союзі — віночки, шаровари, простенькі та трохи глупуваті пісні, таке собі “декоративне мистецтво”, на яке подивишся, усміхнешся та забудеш, бо воно не викликає зацікавлення.
До нападу російських окупантів таке ставлення до української культури, на жаль, підтримувала й українська влада, пропонуючи людям речі, які культурою й не назвати. Наприклад на День незалежності України слухати зі сцени якісь “Шльопки” дурнуваті. Через оці маловартісні “твори мистецтва” губляться дійсно справжні та важливі речі.
Тому мене так сильно обурюють маніпуляції російських так званих митців тут в Німеччині. Наприклад російський режисер Кирило Серебренніков на фестивалі в Каннах заявляв, що треба також пожаліти “бідних” російських хлопчиків, які гинуть на війні, тобто ставить на одну ланку вбивцю та жертву, що є абсолютно неприпустимим. Оскільки в нього є певне ім'я та площина для просування ворожих наративів, то його, на жаль, слухають… І ось в одному з престижних театрів Німеччини, у Гамбурзі, він ставить дві вистави. Ставить Гоголя, позиціонуючи його російським письменником, народженим в Україні. І в цій виставі представляє також дуже неоднозначний образ двох українських хлопців, які катують російського солдата. Тобто суцільні маніпуляції.
Кирило СеребренніковФото: TASS
Іншим прикладом маніпуляції через культуру є ситуація з режисером Сергієм Лозницею. У своєму фільмі про “Бабин Яр” режисер вирвав з історії один факт і розкрутив сюжет навколо нього – масові розстріли єврейського населення в Бабиному Яру під час окупації німцями Києва. При цьому Лозниця не дав глядачу історичний контекст, який би допоміг йому зрозуміти те, що відбувається на екрані та сприймати події як один з багатьох історичних фрагментів, якому передували, наприклад, репресії, Голодомор, переселення. Через відсутність контексту глядач, який не знає хронології подій чи історію України, може хибно сприйняти те, що відбувається у фільмі.
Сергій ЛозницяФото: BBC
Як через українську культуру можна протистояти нав'язуванню російських наративів
Ми, українські митці, можемо протистояти російським наративам створюючи якісні вистави, книжки, музику тощо. Головне — не мовчати, а активно заявляти про свою відкриту, сміливу громадянську позицію.
Дуже важливим є момент, коли в час війни, українські митці та мисткині, відмовляються брати участь в акціях де присутні російські митці та мисткині, так звані опозиціонери, або “хороші руські”. Це дуже делікатна тема. Це дуже болісна тема і її важко втілювати. Свіжий приклад — нещодавно молоді українські поетеси Олена Гусейнова й Анна Грувер відмовилися брати участь у фестивалі в Естонії через те, що туди було запрошено російську письменницю, котра живе в Ізраїлі. Я побачила, що це їхнє рішення не сприйняли та осудили навіть деякі українські колеги. Але, на мій погляд, заявити про такий крок — це вимагає надзвичайної громадянської та людської мужності, бо ти таким чином стаєш мішенню для атак не лише з боку ворога, не лише з боку наших європейських партнерів та партнерок, але й навіть з боку власної громади. Але для мене це дуже важливий момент — наголошувати на тому, що поки триває війна, поки в Україні гинуть люди, українські митці не можуть брати участь у заходах, куди запрошуються російські митці.
Я часто чую від митців в України, що їм важко творити, адже навколо йде боротьба за життя. Деякі з них перебувають у важкому емоційному стані та навіть депресії. Але попри всі труднощі та російську агресію наші люди знаходять в собі сили висловлюватися через творчість та тим самим підтримувати людей, які поряд. Я бачила фото військовослужбовця, який є актором лялькового театру, що ставить вистави для своїх побратимів та побратимок прямо на фронті. Це зворушливо і це означає, що культура і потреба творіння сильніше за оце зло, яке нам несе зараз росія.
Але українські митці та мисткині протидіють агресору не тільки за допомогою творчості. Багато з них перебуває на фронті, багато — волонтерить, збирають кошти та підтримують українську армію. Всі мої колеги, з якими я спілкуюся, всі митці зараз працюють на українську армію і це чи не найкращий посіб протистояння російському впливу та російським наративам.
