Наприкінці березня 2022 волонтери не змогли доставити їжу і воду до Вугледара. Для багатьох жителів міста це стало знаком, що час виїжджати. Як і для 60-річного Миколи (ім’я змінено). Свою історію евакуації чоловік розповів виданню “Нова доба”.
“Автобус з цивільними людьми, розірвало на наших очах”
26 березня 2022 Микола разом з дружиною зібрали все найнеобхідніше і сіли в «бусик». Тоді з міста виїжджало чотири мікроавтобуси. З інтервалом у пів години.
“Ми були в другому мікроавтобусі. Коли доїхали до Богоявленки, був артобстріл. І перший «бусик» з цивільними людьми, який їхав перед нами, розірвало на наших очах. Він був повністю розбитий, димився, навколо в полі валялися людські голови, ноги, руки… У кожному автобусі було по чотири правоохоронці. Вони сказали опустити голови донизу і закрити руками, прикрити дітей, не дивитись у вікна. Вцілілі автобуси чкурнули полями, опам’ятались ми вже в Кураховому, коли доїхали… Ми не постраждали, тільки шок отримали”, - згадує жахи війни Микола.
До повномасштабного наступу росіян чоловік працював у Вугледарі на шахті. Його дружина – у місцевому супермаркеті. Між 24 лютого та 27 березня у місті було "відносно спокійно". Відносним спокоєм Микола називає по 2-3 “прильоти” на день.
“Наступ починався з боку Волновахи, йшли на Павлівку… Якось я ходив по воду – бо централізованого водопостачання вже не було, все було зруйноване – і бачив як “прилетіло” у школу… Був також “приліт” у магазин, в якому працювала дружина. Однак навіть сфотографувати ми нічого не могли – не мали чим заряджати телефони”, - розповідає чоловік.
З Курахового подружжя направили до Покровська. Звідти – до Дніпра. Там вони переночували та поїхали евакуаційним поїздом далі. Вийшли в Умані на Черкащині.
“Ми не схотіли виїжджати з України. Я тут народився, тут поховані мої батьки”, - говорить переселенець.
За 20 кілометрів від Вугледара, у Володимирівці, у нього лишилися теща і син. Володимирівка нині окупована. Микола з дружиною чекають, поки Володимирівку визволять українські військові. З рідними вони не мають зв’язку вже місяць.
“Думаю, що зв’язок зник через "приліт" у базу, яка забезпечувала мобільним зв’язком ту місцевість”, – припускає Микола.
Квартиру, в якій вони жили з дружиною у Вугледарі, було знищено влітку минулого року.
“В наш багатоквартирний будинок було пряме влучання – не вціліло жодної квартири з першого по дев’ятий поверхи. Там досі не дістали покійника під завалами – на 5 поверсі жив мій сусід, який не міг пересуватися. Його засипало завалами. Інші сусіди роз’їхалися по всій Україні – хто в Києві, хто в Дніпрі, хто в Запоріжжі”, - каже чоловік.
