Про волонтерство під час війни для Волноваха.City розповів керівник БФ “Волонтери від Бога” Анатолій Годун, який своєю допомогою рятує життя людей Вугледарської громади.
"Називаю себе "носієм частинки руського мира"
До повномасштабного вторгнення Анатолій Годун спільно з дружиною тримали кондитерську у Харкові. Напад російської армії змусив чоловіка евакуювати свою родину — 28 лютого він вивіз рідних з міста, купив у Чернівцях “бус” та повернувся до Харкова займатись евакуацією населення на кордон з Румунією. Так за словами пана Анатолія і почався його волонтерський шлях. Пізніше чоловік зібрав команду та започаткував БФ "Волонтери від Бога". З евакуаційними та благодійними місіями волонтери почали їздити на Донеччину та Луганщину.
Анатолій ГодунФото: Анатолій Годун
Анатолій не з чуток знає наскільки небезпечним може бути кожен виїзд до прифронтових територій.
“11 вересня 2022 я отримав важке поранення і до 15 січня 2023 проходив лікування та реабілітацію. Російські окупанти обстріляли наш пікап протитанковою ракетою неподалік від Курдюмівки. Там був такий момент, що зранку цей поворот був нашим, а ввечері, коли ми там якраз їхали, його вже захопили вороги… Нашим довелося відступити на 500 метрів. Тоді фронт рухався дуже швидко, зміни ставались майже щогодинно. І ми цей момент якось упустили та заїхали на окуповану росіянами територію десь на 300 метрів. Ну попала ракета, отримав чотири уламки — два в голову, один в ногу та один в руку. Втратив повністю зір. Слава Богу наші нас потім евакуювали та врятували наші життя.
В лікарні я півтора місяця перебував на межі життя та смерті. Весь цей час зі мною були мої рідні та близькі. Дяка Богові, я вижив, а з часом і зір відновився. Проте у моїй голові й досі лишається один уламок від ворожого снаряду, не виходить дістати. Тому я жартома називаю себе “носієм частинки руського мира”... Тож наслідки російської агресії я, м'яко кажучи, відчув на собі”, - згадує волонтер.
Про життя мешканців Вугледара
Після поранення, реанімації та трепанації Анатолій повернувся до волонтерства на лінії фронту. Наразі своєю допомогою його БФ охоплює території від Серебрянського лісництва на Луганщині до Вугледара на Донеччині. Чоловік зазначає, що ситуація у прифронтових населених пунктах дуже важка та навіть критична.
“Візьмімо, наприклад, Вугледар. Я не розумію як там залишаються жити люди, чому вони залишаються під постійними обстрілами з усіх можливих видів озброєнь: КАБи, ФАБи, “Гради”, міни, скиди з дронів тощо... Люди можуть не виходити з підвалів по три дні.
Проте хочу зауважити, що попри важкі умови та щільні обстріли й до такого життя люди змогли пристосуватися. Про це свідчить той факт, що за останні кілька місяців там не було загиблих. Якщо порівнювати з Сіверською громадою, там раніше було легше ніж у Вугледарі. Але останній місяць там так само жорстко як у Вугледарі. І там кожного тижня є в середньому від 2 до 5 загиблих”, - каже чоловік.
Одну з таких історій Анатолій Годун розповів у наступному відео:
Анатолій зазначає, що мешканців прифронтових територій, які чекають на “руський мир” видно одразу, вони переважно навіть і не приховують своїх проросійських поглядів.
“Переважно у прифронтових населених пунктах залишаються жити люди старшого покоління. Ми приїздимо туди не просто як християни, ми приїздимо як українські волонтери, і ми кожного разу говоримо мешканцям: “ви частина нашої країни, і ми не залишимо вас”.
Іноді нам може трапитись людина, яка відверто чекає на окупацію та під час ворожих обстрілів каже “це наші стріляють”. Або придумує фантастичні історії про українських військовослужбовців, нібито вона сама бачила що ті з міномета по місту гатили тощо. Таку маячню можуть розповісти, там така каша у голові… З такими людьми ми намагаємося не спілкуватися, проте гуманітарну допомогу продовжуємо привозити. Я вірю, що колись такі люди, в тому числі й завдяки нашій турботі про них, можуть змінити свою думку на протилежну. Адже після Перемоги вони залишаться жити на цій українській землі та продовжать бути частиною нашої країни”, - розповів волонтер.
