Щедрий вечір — одне з найяскравіших свят зимового циклу, яке збереглося у традиціях Донеччини. Раніше його відзначали напередодні старого Нового року, з 13 на 14 січня, а за новим юліанським календарем — з 31 грудня на 1 січня. У кожному селі регіону це свято мало свої особливості, проте об’єднували їх глибокі обрядові традиції, веселі розваги та тепла атмосфера. Більше про традиції святкування Щедрого вечора та Дня Василя на Донеччині для Волноваха.City розповіла директорка Хлібодарівського сільського будинку культури, фольклористка та дослідниця культурної спадщини регіону Ірина Крюченко.
Маланка: театралізоване дійство та щедрівки
Вечір напередодні Нового року називається Маланкою на честь святої Меланії. Він завжди був святом молоді, сповнений веселощів, співів і театралізованих дійств.
“Дівчата збиралися в гурти й ходили від хати до хати, співаючи щедрівки. У піснях вони прославляли Христа, бажали господарям багатства, здоров’я та добробуту”, - зазначає пані Ірина.
Однією з найпопулярніших щедрівок була така:
“Прийшли щедрувати до вашої хати,
Щедрий вечір, добрий вечір.
У тебе господар хороша господа.
Щедрий вечір, добрий вечір.
А твоє багатство — золотії руки,
Щедрий вечір, добрий вечір.
А твоя потіха — хорошії діти,
Щедрий вечір, добрий вечір…”
Цей твір записаний у селі Іскра Великоновоселківської громади, його виконує фольклорний ансамбль “Колиска”.
У Щедрий вечір молоді хлопці влаштовували театралізоване дійство — водіння кози. Один із хлопців перевдягався козою, вдягав вивернутий кожух, а інші супроводжували його співами й танцями. Коза, яка символізувала родючість і достаток, спершу стрибала, потім “вмирала”, після чого її “оживляли”, і вона танцювала. Господарі щедро обдаровували колядників за такі вистави. У селі Карлівка (Волноваха) зберігся текст пісні для цього обряду:
“Ого-го коза, ого-го сєра,
Дє ти бувала?
Ва сєром бору.
Що ти робіла?
Ягодкі брала…”
Перевдягнені ватаги: гумор і жарти
Парубки на Маланку збирали свої ватаги й перевдягалися у персонажів: Маланку, Василя, циганок, діда, бабу та навіть ведмедя. Для костюмів використовували старий одяг, мішковину, а маски виготовляли з тканини, змоченої у борошняному клейстері.
Хлопці йшли щедрувати до батьків дівчат. Постукавши у вікно, просили: “Пустіть Маланку погрітися!” У хаті вони влаштовували жарти: Маланка розкидала речі, перевертала відра, підмітала стіни. Веселий безлад супроводжувався сміхом і піснями. Зазвичай господарі частували гостей за їхню вигадливість і гумор.
У селі Златоустівка Хлібодарівської громади співали:
“Наша Маланка ложки мила,
Ложку тарілку упустила,
Ложку тарілку доставала,
В тонкий хвастух загортала…”
День Василя: засівання на добробут
На наступний день святкували Василя, який вважався чоловічим днем. Жінкам у цей день не дозволялося першими заходити до хати, оскільки це вважалося поганою прикметою.
Чоловіки зранку ходили по домівках сусідів і родичів, засіваючи зерно на підлогу. Цей обряд символізував побажання багатого врожаю та щедрого року. Засіваючи, промовляли:
“Сійся, родися,
Всяка пшениця,
Жито, ячмінь
І всяка пашниця!”
“Свята Маланки та Василя на Донеччині — це унікальні традиції, які наповнювали зимові вечори радістю, гумором і теплою атмосферою. Ці обряди збереглися завдяки пам’яті старожилів і досі нагадують про багатство української культури”, - підсумовує Ірина Крюченко.
