На початку повномасштабного вторгнення частина мешканців Вугледара встигла виїхати, але більшість залишилася — без розуміння, куди рухатися і як рятуватися. Місто швидко опинилося в інформаційній ізоляції, без світла, зв’язку та чітких дій влади. Про це розповів місцевий мешканець для ресурсу "Свідок".
Вугледар 2022
— «Ми не знали, що робити і куди їхати», — згадує автор свідчення.
Його родина не виїхала одразу через роботу: він працював на об’єкті критичної інфраструктури, дружина — у супермаркеті.
Тим часом у місті спостерігали за потоком людей, які евакуювалися з Волновахи. Але навіть це не стало сигналом для масової евакуації — швидше навпаки, підсилювало відчуття невизначеності.
Згодом місто втратило світло і зв’язок.
Люди фактично залишилися без інформації про те, що відбувається в країні та на фронті.
— «Ми не знали, що далі робити та до кого звертатися».
Ситуацію ускладнювало те, що за словами чоловіка не було достатньої комунікації з владою. Фактично кажучи, мешканці опинилися сам на сам із війною.
— «12 березня нам роздали трудові книжки, і після цього ми вже не ходили на роботу, бо не було сенсу. З благ цивілізації в нас якимось дивом залишився тільки газ. Воду діставати стало все складніше. Її іноді привозили пожежники. А також технічну качали в підвали на пошті. Підзарядити телефон можна було також біля пошти від генератора, відстоявши величезну чергу.
Одного дня піднявшись на дев'ятий поверх свого будинку мені вдалось знайти зв'язок з інтернетом. Нарешті ситуація на фронті дозволила розпочати евакуацію».
Першим кроком став виїзд жінок — дружини свідка та знайомої. Після цього життя в місті для нього стало ще важчим, психологічно.
Рішення про виїзд дозрівало поступово, але остаточно його сформували обстріли.
— «Останньою краплею стала страшна ніч, з великою кількістю прильотів, після якої не залишилося сумнівів — треба їхати!».
І це рішення для вугледарця вже було не про вибір...
