Наші журналісти цьогоріч відвідали ГогольFest у Маріуполі та поспілкувалися з організаторами фестивалю сучасного мистецтва та акторами з Німеччини та Швейцарії. Що насправді думають іноземці про Донбас та як ГогольFest впливає на культуру українців під час Covid-19 та бойових дій на сході України дізнались у Волноваха.City.
Що таке ГогольFest та як він впливає на культуру Донбасу?
Фестиваль StartUp ГогольFest 2021 проходив у Маріуполі з 28 по 30 травня. Загалом цьогорічні фестивальні заходи наживо відвідали понад 5 тисяч людей, а в онлайні - майже 50 000. Ключовою подією цьогорічного фестивалю став site-specific проєкт “Дорога додому”. Під час події художники Дмитро Костюминський та Олексій Нужний створили на мосту 14-метрову металеву інсталяцію “Древо життя”. Новий артоб'єкт став унікальною культурною та туристичною точкою на мапі як Донецької області, так і усієї України загалом.
“ ГогольFest можна порівняти з зерном сучасної культури, яке з року в рік проростає на Донбасі та приносить свої плоди у вигляді нових культурних проєктів чим сприяє розвитку української культури в цілому. Спочатку на нас дивилися як на диваків, які приїхали руйнувати рамки сталого устрою. Але зараз ми вже тут як свої. Хоч дух совка ще не пішов остаточно, але вже відчуваються кардинальні зміни на краще, які торкнулися в першу чергу світосприйняття людей, як тут живуть”, - розповів режисер проєкту “Дорога додому” Владислав Троїцький.
Режисер проєкту “Дорога додому” Владислав Троїцький
Під час події глядачі мали можливість спостерігати яскравий тематичний відеоряд під виступ етнохаос гурту DakhaBrakha.
“Такий відеоряд було створено для того, щоб вводити людей в транс. Все було підготовлено так, щоб люди відчули всю атмосферу виступу гурту. Щоб ця неймовірна музика проникла до глибини душі та торкнулася самого серця. Відеоряд, постанова та все що відбувалося упродовж гранд-події “Дорога додому” було просякнуте музикою DakhaBrakha”, - розповів учасник події та танцівник Арсеній Павлов.
На питання журналістів Волноваха.City “Як змінює ГогольFest культуру на Донбасі?” відповів директор фестивалю Максим Демський:
“Є формальні перетворення, а є глибокі людські перетворення. І це абсолютно різні речі. Для розвитку сучасної української культури в цілому потрібно мати своєрідні центри культури в кожному населеному пункті. В Польщі, наприклад, приїздиш у звичайне здавалося б село, а там Центр сучасного мистецтва польської культури стоїть. Так 15 років тому ми пропонували владі створити такі центри в кожному місті, щоб українська культурна спадщина та сучасна культура стали модними. Це ж копійки для країни коштує. Щоб найбільш незалежний сектор міг вражатися сучасною українською культурою.
Директор фестивалю Максим Демський
Ми з одного такого чистого світлого ліхтарика як ГогольFest, серед повної розрухи та совка, починаємо робити цілу електричну мережу, яка дозволяє людям спілкуватися між собою, створювати фонди та нові яскраві культурні проєкти, які об’єднують людей по всьому світу. І ми таким чином без примусового насадження української мови та інших тотожних речей починаємо фізично об’єднувати країну. Це ж круто, коли тобі самому хочеться розмовляти рідною мовою, знайомитися з сучасною українською культурою та ходити на різноманітні культурні заходи. Саме в цьому я бачу нормальну логічну українізацію.
Тому чи впливає ГогольFest на культуру на Донбасі, мені складно сказати наскільки це ефективно. Поясню чому. Ми беремо, наприклад подію “Дорога додому”, беремо локацію та відпрацьовуємо її до дрібничок. На цьому прикладі показуємо людям як можна робити такі речі та розвиватися. А далі - вже самі. Ми не тато та мама, щоб слідкувати за цілісністю цієї масштабної металевої інсталяції “Древо життя”. Це вже ваша відповідальність як це дерево вберегти, бо ми не можемо цього зробити краще за вас, людей Донбасу”.
Директор фестивалю Максим Демський
За словами пана Максима такі фестивалі як ГогольFest звертають увагу людей на туристичні локації, а справжні культурні зміни у регіоні все ж таки несуть місцеві небайдужі люди: активісти, художники, творчі колективи, громадські організації тощо у співпраці із владою та підприємцями. Саме ці люди в першу чергу і бачать якісь зміни на Донбасі, якщо вони відбуваються.
“Найголовніше - це бажання ініціативних людей робити такі заходи безплатно. Якщо з’являються у місті 2-3 людини, які здатні це робити безкорисно, не за "бабло", то діло буде. За гроші нічого робити не можна. Гроші - це той бонус, який ти можеш отримати в результаті своєї роботи, а не самоціль. Якщо ти щось робиш тільки заради грошей, це насправді, з роками нівелює тебе як людину і ти перетворюєшся у бездушного робота”, - розповів Максим Демський.
За словами пана Максима, 90% всіх крутих проєктів в Україні реалізується вихідцями з ГОГОЛЬFESTу.
“Дуже важливо, щоб людина не забувала своє коріння та своїх вчителів. Адже, якщо людина забиває на це, використовуючи знання, які вона набула від своїх вчителів та говорить, що все вона зробила сама, демонструє тільки той факт, що людина навіть цього не усвідомлюючи, сама губить своє коріння та руйнує величезну систему взаємодії між людьми. Важливо все ж таки, щоб ми про це говорили. Я розумію цей генезис, тому все життя буду вдячний театру “Дах” та Владу Троїцькому за неймовірний досвід, знання та потенціал, які я зараз маю. Якщо українці не навчаться цього, то навіть якась-там Рашка зможе впливати на свідомість українців та зможе розділити країну посваривши між собою наших людей.
Директор фестивалю Максим Демський
Як, наприклад, проєкт “Культурна столиця”. Ви знаєте, що його придумав Влад Троїцький у 2015 році в Інституті Стратегії? Обрізали його, скоротили та ввели до УКФ. В мене немає жодних претензій до Українського культурного фонду, але Влад Троїцький - це людина, яка його лобіювала, а про нього немає жодних згадок. Я точно про це знаю, бо стояв поруч з цим. Але ніде про це не сказано. УКФ чомусь не говорить про те, де вони взяли цю програму. Звідки? Це ж ціла програма, яку потрібно придумати, створити, написати… І так далі. Я можу навести цілу купу таких прикладів, де потенціал людини використовується без якоїсь згадки першоджерела. Якщо люди цього не роблять, вони нічогісінько собі не виграють, а тільки програють. Якщо люди знатимуть конкретних людей, які ініціюють, створюють та розвивають всі процеси в Україні, тільки тоді у нас з’являться блага, з’явиться генезис та контакт з тим першим майстром, який це все придумав і тоді в нас з’явиться культура власне. Наша, не чиясь, сучасна українська культура”, - поділився Максим Демський.
Думка про Донбас та Україну учасників перформативного скетчу “Маріупольська рапсодія” з Німеччини
“Маріупольська рапсодія” - це німецько-українська вистава, яку протягом року спільно в онлайні готували маріупольські актори з “Театроманії” та німецькі з “Ogalala kreuzberg”, режисерка Christine Dissmann.
Актори “Ogalala kreuzberg” з Берліну для Волноваха.City розповіли про свої перші враження про Донбас та Україну в цілому.
За словами акторів пандемія та жорсткі карантинні обмеження значно вплинули на можливості виступів театралів у всьому світі. Через Covid-19 це була їх перша вистава за цілий рік. Коли вони дізналися, що їдуть до України, то навіть не могли в це одразу повірити.
“Ми щасливі бути тут. Адже цілий рік ми були вимушені сидіти вдома і не могли нікуди виходити. Ми дуже скучили за креативними подіями, нашими виступами та глядачами”, - розповів учасник трупи Сантьяго.
Актор “Ogalala kreuzberg” Сантьяго
Також актор назвав Маріуполь гарним туристичним місцем для відпочинку.
“Ми пили пиво, купалися в морі та бігали по пішохідному фонтану. Мені подобається українська культура та українці. Бо люди тут дуже відкриті та відверті - вони не соромляться ділитися зі світом своїми почуттями та емоціями й це сильно мені імпонує”, - зізнався актор.
Учасниця трупи Маліна також висловила свою думку про місто:
“Коли ми приїхали до Маріуполя, побачили з одного боку - індустріальне місто, а з іншого - відкритих усміхнених людей, які тут живуть. Я була здивована з яким теплом місцеві актори “Театроманії” розповідають про свою творчість. Бо в нашій культурі не прийнято багато говорити про свою діяльність. Ми просто говоримо “Моє хобі - це театр. Я це люблю”. Своєю чергою українці дуже активно висловлюють любов до театру та своїх захоплень - не тільки словами, але й діями. Я була вражена цим. Я надихаюся українцями та душевним теплом, яке вони випромінюють”.
Своєю думкою про сучасну українську культуру поділилася також Крістін Діссманн - керівниця і режисерка незалежного молодіжного перформанс-колективу “Ogalala kreuzberg”.
“2 роки тому ми зовсім нічого не знали про українську культуру та Донбас. І щоб дізнатися ми захотіли сюди приїхати. Саме тоді ми зустріли куратора театральної програми фестивалю Андрія Палатного, який запропонував нам зробити спільний проєкт. Ми з радістю погодилися. І сьогодні я можу впевнено сказати, що ми не тільки більше дізналися про сучасну українську культуру, але й стали її частиною. Українська культура, вона - дика, душевна, вільна та пронизана любов’ю до рідного краю”, - розповіла пані Крістін.
“Я бачу різницю між людьми, які мешкають на Донбасі та людьми з інших регіонів України” - думка швейцарської акторки Ельзи Куврер
Ельза Куврер
Швейцарська моновистава The Sensemaker вразила багатьох учасників ГогольFest у своєю відвертістю та глибиною. Хореографію, текст і інтерпретацію постанови у 2017 році створила Ельза Куврер. Вона ж і виступила на сцені. Журналістам Волноваха.City вдалося поспілкуватися з талановитою акторкою та дізнатись її думку про Донбас.
“Я вже не перший раз в Україні. Але на Донбас приїхала вперше. Це стало можливим завдяки підтримці Посольства Швейцарії в Україні. Я знала, що тут відбуваються військові дії, але у Маріуполі відлуння війни майже не відчувається. Про це нагадують лише блок-пости. В Цілому я відчуваю себе тут у безпеці. Але коли ти проїздиш повз ці військові споруди, то відчуваєш напругу та неприємні внутрішні вібрації. Моя вистава також показує бюрократію та політику і мені дійсно було цікаво побачити реакцію місцевих людей на проблеми, які висвітлюються у постановці.
Ельза Куврер
Мені складно порівнювати реакцію аудиторії на виставу у Маріуполі та інших частинах України. Але, загалом, я відчула, що тут люди насправді дуже відкриті до взаємодії. Мабуть, таке в мене було вперше. Коли під час вистави глядачі мали можливість відповідати на деякі питання оплесками, вони робили це дуже активно і це справді вражає. Зазвичай, люди просто дивилися, хтось зі сльозами на очах, як у Вінниці, але такої залученості аудиторії я не відчувала ще ніколи. Це була справжня інтерактивна взаємодія між артистом та публікою. Під час вистави був такий провокативний момент, коли голос у телефонній трубці попросив мене зняти одяг. Якщо я погоджуюсь, то маю плескати в долоні 2 рази, якщо ні - 1 раз. І це було вперше, коли глядачі у залі так сильно переймалися за мене та підтримували, що плескали не два рази, а один. Тобто люди, які живуть тут виявилися більш чуйними. Україна дійсно відрізняється від інших країн. У Фінляндії, наприклад, під час усієї вистави публіка не висловлювала жодних емоцій.
Швейцарська моновистава The Sensemaker
Якщо говорити про Донбас в цілому, на жаль, я мало спілкувалася з людьми, щоб сказати вам більше. Але можу сказати точно, що мені тут сподобалося і я буду рада колись приїхати сюди знову”, - розповіла пані Ельза.
