Світлана Іллінова — лікарка-анестезіологиня, яка працює у Волноваській лікарні планового лікування. Для Волноваха.City вона розповіла про будні анестезіолога, гендерні стереотипи в медицині та своє ставлення до медичної реформи.
***
Цей матеріал – частина інтерактивного медіасеріалу на Свои.City. Ми зібрали 8 історій про жінок-лікарів зі сходу, які допомагають жителям своїх міст зберегти здоров'я. Вони розповідають про свій шлях в медицині, результати реформи і головні виклики, які отримують в професії щодня. Дивіться відео і знайомтеся з нашими героїнями.
***
Пані Світлана навчалася у Донецькому національному університеті імені Горького. Через військові дії на сході України перевелася до Харкова. Там і закінчила інтернатуру та стала лікаркою-анестезіологинею.
Про це вона мріяла з дитинства. Адже народилася у династії лікарів. Тато дівчини Євген Іллінов зараз пліч-о-пліч працює у лікарні зі своєю донькою. Він — завідувач хірургічним відділенням. Прадід Світлани Іллінової був лікарем-терапевтом, а прабабуся — гінекологинею.
Світлана Іллінова
"Я з дитинства і не уявляла себе кимось іншим — завжди хотіла бути лікаркою. Я дуже вдячна своїм батькам за підтримку, адже на початку батько був категорично проти того, щоб я пов'язувала своє життя з медициною. Лише пропрацювавши в цій сфері не один рік, я почала розуміти чому. І, напевно, я так само не хотіла б, щоб мої діти були медиками. Тому що це дійсно нелегка справа — складно як морально, так і фізично. Ця справа не залишає часу на особисте життя та якісь захоплення. Ти постійно на роботі, особливо коли ти лікар-анестезіолог, бо тебе можуть викликати навіть серед ночі. І це звична практика. Але ця праця в нашій країні гідно не оплачується", — розповідає лікарка.
"Кайфую від того, що можу допомогти людям"
Пані Світлана працює як в операційній, де забезпечує наркоз, так і в палатах інтенсивної терапії.
"У нашій лікарні немає повноцінного реанімаційного відділення, як в інших, коли лікар-анестезіолог працює добу через три. У нас інтенсивна терапія, тому я працюю щоденно з 8:00 до 16:00. Також виїжджаю за викликом хоч о 21:00, хоч в 03:00 з операційною бригадою", – каже пані Світлана.
У дні чергування лікарка не може нікуди їхати за місто. Телефонують, питають де вона, її забирає "швидка" – везе до пацієнта.
Світлана Іллінова
"Від чого на роботі я отримую кайф? Елементарно від того, що я можу допомогти людям. Коли до тебе у відділення поступає людина, яка не може розмовляти, ходити та рухатися, а потім вона виходить на своїх ногах з твоєї лікарні — це круто!
Нещодавно був випадок — хворий без свідомості, у нього зупинилося серце, немає дихання. Почали серцево-легеневу реанімацію. Вона пройшла вдало. Ми його направили до реанімації та вже через 5 годин наші хірурги провели операцію. Для мене це було шоком. Людина за один день пережила клінічну смерть та складну операцію. Пацієнт вийшов з лікарні живим та здоровим, на власних ногах. Тобто ти врятував чиєсь життя. Як від цього не радіти? Звичайно, це заслуга всієї команди медиків", – каже пані Світлана.
Світлана Іллінова
Найдовша операція, на якій працювала анестезіологиня, тривала 8 годин. Тоді оперували підшлункову залозу. Лікарка живе своєю роботою та пишається тим, що в її практиці не було жодного летального випадку.
"Мені б ще хотілося взяти участь в операції з пересадки серця. Я взагалі дуже б хотіла працювати в кардіохірургії, але поки що мене влаштовує моя теперішня робота", – каже анестезіологиня.
Медична реформа і оплата лікарів: очікування і реальність
За словами лікарки, нова медична реформа зовсім не пристосована до наших реалій.
"З новою медичною реформою я навіть і не уявляю, як буде проходити наша робота. Ідеальним виходом з цієї ситуації я вважаю страхову медицину, але це не для нашої країни. З новою медичною реформою більше проблем, ніж користі для здоров'я. Можливо для первинної ланки це і добре, але для вторинної, якою є ми, це створило більше проблем, ніж допомоги.
Приведу вам приклад з життя — у хворого складний випадок, крововилив у головний мозок. В цьому випадку важлива кожна хвилина. Ми маємо зідзвонитися з нейрохірургією та цю людину переправити до Маріуполя. І тут починається "паперова тяганина" та наступні дії: зідзвонитися з санавіацією, щоб приїхав автомобіль та забрав хворого, домовитися за койку, отримати направлення від сімейного лікаря, хоч людина вже знаходиться у нас, у вторинної ланки", – каже пані Світлана.
Світлана Іллінова
За словами лікарки, у зв'язку з медичною реформою вся відповідальність за зарплати лягла на плечі керівників медичних закладів.
"Наш генеральний директор нас не ображає. Я отримую понад 5000 грн, але менше 8 000 грн. Але якщо ти мати-одиначка або батько-одинак та самостійно виховуєш дитину, тобі складно вижити на таку зарплату. А якщо в тебе ще й немає власного житла — взагалі нереально", – каже лікарка.
За словами пані Світлани, лікар-анестезіолог з таким самим 5-річним досвідом, як у неї, в Росії отримує приблизно так само, в Італії – 2 500 євро, в США – 22 000 доларів на місяць.
"Я не розумію, чим я гірша від лікаря у США — я вмію те саме і навіть більше. У нас в Україні для лікарів моєї професії освіта дуже хороша. У мене лише немає цілодобового комп'ютерного томографа або надсучасного супер-пупер обладнання, як у них. Але якщо воно буде, я легко можу з ним працювати. Але ті лікарі ніколи б не впоралися зі своєю роботою з нашим обладнанням. Я працюю з такими апаратами штучної вентиляції легень, які за віком старші від моїх батьків" - каже лікарка.
Кімната інтенсивної терапії
Світлана Іллінова питає, як можна оцінити людину, яка кожного дня рятує життя інших людей:
"Якщо ми зараз переходимо на товарно-грошові відносини, у вартості наших послуг держава повинна враховувати не тільки нашу щоденну працю, але й отриману освіту. Щоб тут працювати я вчилася 9 років! Чому суддя отримує 40 000? Деякі офіціанти навіть отримують вдвічі більше від лікарів. Мені іноді стає дуже прикро від того, що нашу працю знецінюють. Лікар — це не про гроші, бо працюючи лікарем у звичайній лікарні, в нашій країні грошей ти не заробиш.
Знову ж таки, лікарі працюють на голому ентузіазмі — ти не бачиш своєї родини, бо постійно на роботі. Твій колектив стає для тебе другою родиною. Мені, наприклад, дуже пощастило з колективом — в мене прекрасні колеги, чудові керівники. Я взагалі вважаю, що мені пощастило у житті, бо в мене були гарні вчителі. Все, що я вмію, мене навчив мій безпосередній керівник — Валерій Ірхін. Але я не зупиняюся на досягнутому — кожного дня вивчаю передовий досвід колег, нові методики, літературу, відвідую вебінари, онлайн-тренінги тощо".
"Кажуть, що жінка не може бути хірургом"
"У нашому закладі всі рівні. Але, на жаль, сексизм в медицині трапляється часто. Я чула такі стереотипні висловлювання: "Жінка не може бути хірургом", "Жінка-хірург — це не жінка і не хірург". Чому так? Я знаю щонайменше одну геніальну хірургиню, з якою мені пощастило познайомитися під час навчання — професорку Тамару Тамм. Також знаю прекрасну анестезіологиню Тетяну Раскову. Я просто схиляюся перед нею та її професіоналізмом, неймовірно поважаю її та рівняюся на неї", – говорить лікарка.
Пані Світлана
Такий стереотип є і стосовно анастезіологів. Мовляв, це чоловіча професія. Бо деякі вважають, що жінка має бути "берегинею родинного вогнища", а в анестезіологині немає часу на це все, бо постійно на роботі. І на роботу можуть викликати навіть серед ночі та невідомо, коли повернешся додому.
"Стереотипно вважають, що нібито всі дівчата мріють про айфони. Але ж ні. Ось я, наприклад, мріяла про фіброоптичний ларингоскоп для проведення ендотрохіальної анестезії — ця мрія збулася. Це по суті пристрій, за допомогою якого у дихальні шляхи ми вводимо ендотрохіальну трубку, яку підключаємо до апарату штучної вентиляції легень. Хотілося б ще відеоларингоскоп — сподіваюся, що колись він в мене також буде", – каже лікарка.
Фіброоптичний ларингоскоп
На перший погляд може здатися, що Світлана невтомна та непохитна, але вона як і всі, мріє про довгоочікуваний відпочинок, відпустку та звичайне "виспатися".
"У вас є все, щоб бути щасливими та здоровими"
Світлана Іллінова переконана, що запорукою здоров'я є позитивне мислення та гарні думки. Бо здоров'я тримається на нервовій системі. Якщо людина постійно перебуває у стресовому стані, в неї знижується імунітет. Якщо знижується імунітет, з'являється купа хвороб.
"Радійте люди! У вас є дві руки, дві ноги, ви можете ними користуватися, ви розмовляєте, ви рухаєтеся, ви дихаєте! Повірте, коли людина задихається, це дуже страшно. І дуже боляче, коли ти не можеш їй допомогти…
Кожен знаходить радість у різних речах. Комусь, як і мені, подобається бігати з фотоапаратом або займатися справами на городі, а комусь — плести з бісеру або кувати сталь. Не можна загострювати увагу на негативі, бо він з'їдає. Особливо в нашій професії. До речі, від негативних емоцій я позбавляюся біля водойми — для мене в радість посидіти годинку біля ставу та відпустити думки, помилуватися природою", – додає лікарка.
***
Цей медіасеріал створено в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).
Програму підтримують дванадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.
