За понад три роки повномасштабної війни кількість елементів у Національному переліку нематеріальної культурної спадщини України зросла з 26 до 115. На думку Олександра Буценка, Директора Центру розвитку "Демократія через культуру" та члена Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини, цей стрибок відбувся завдяки активізації місцевих громад, які опинилися під загрозою знищення та окупації. Про те, як війна змусила переосмислити підходи до збереження культурної спадщини та як цифрові технології допомагають відроджувати нематеріальні скарби нації — пан Олександр розповів Волноваха.City.
Пане Олександре, які дієві механізми ви могли б порадити громадам для збереження нематеріальної культурної спадщини в умовах бойових дій та окупації?
— Насамперед треба сказати, що нематеріальна культурна спадщина відрізняється від матеріальної тим, що стосується безпосередньо людини. Людина або група людей, або невелика громада визначають, що для них є цим нематеріальним скарбом. Тобто знання, навички, уявлення про світ, які для них дуже важливі та лежать в основі їхньої ідентичності. Що ж можна робити, аби вона збереглася? Відповідь дуже проста: треба зберегти людину.
Про це сказано в одному з документів ЮНЕСКО, який називається "Оперативні принципи охорони нематеріальної культурної спадщини в умовах надзвичайних ситуацій". Цей документ був прийнятий у 2019 році, переглянутий і доповнений наприкінці 2024 року.
Там зокрема сказано, що охорона нематеріальної культурної спадщини передбачає збереження життя людей, їх нащадків і їхнього добробуту. Це найголовніше, що треба робити. Тоді буде збережена і та спадщина, про яку ми говоримо.
Які станом на сьогодні ви бачите загальні тенденції у напрямку збереження НКС в Україні?
— Після 24 лютого 2022 активізувалася робота Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій. Вона була переобрана і почала працювати якраз після початку повномасштабної російської агресії.
Знімок з сайту МКСК
Своїм головним завданням Рада поставила налагодити зв'язок з місцевими громадами, зокрема з тими, що опинилися в зоні ризику або під окупацією. Одним з інструментів охорони є внесення окремих елементів у списки ЮНЕСКО і на національному рівні — до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
Якщо до війни в цьому переліку було 26 елементів, то зараз ми маємо 115. Це завдяки активності наших громад.
Хоча внесення елементу до переліку і не гарантує повну охорону спадщини, але є одним з інструментів, які сприятимуть передачі цих цінних знань майбутнім поколінням.
Одна з головних тенденцій — активізація громад, які перебувають зараз у зоні ризику під постійним бомбардуванням, і тих, які вимушено переїхали в інші регіони. Ми зустрічалися з представниками багатьох таких громад, у тому числі з Маріуполя та Авдіївки. Вони намагаються докладніше вивчити нематеріальну культурну спадщину своїх мешканців, розуміючи її цінність.
Як працює процес ідентифікації та включення до національного переліку?
— Повний процес можна подивитися у Наказі Міністерства культури та інформаційної політики України "Про затвердження Порядку ведення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України".
Але якщо коротко: процес передбачає подання елементу від носіїв або організацій, які зацікавлені внести його до переліку. Треба заповнити облікову картку, зробити додатки у вигляді ілюстративного матеріалу, обов'язково зібрати згоди людей, які практикують цю спадщину. Без їхньої згоди це буде порушення їхніх прав, оскільки ця спадщина насамперед належить їм.
Після подання заявки розглядаються в секретаріаті Експертної ради. Якщо вони відповідають технічним умовам, заявка виставляється на обговорення. Експертна рада приймає рішення чи рекомендувати Міністру культури внести певний елемент нематеріальної культурної спадщини до переліку.
Яких помилок найчастіше припускаються громади під час подання елементу до Національного переліку НКС?
— Поширена помилка в тому, що заявка може не відповідати технічним умовам: неправильно заповнена облікова картка, не вистачає матеріалів тощо. І головне — не розкрито значення цього елементу для тих, хто його практикує і передає, тобто для носіїв або громади.
Часто заявниками можуть виступати треті особи — організації, пов'язані з туризмом або іншою діяльністю, які подають елемент в першу чергу у своїх інтересах, не питаючи дозволу громади. Вони отримують якийсь зиск — не обов'язково матеріальний, це може бути науковий зиск, але це ніяк не впливає на життя громади або на носіїв, які практикують спадщину.
Експертна рада відхиляє подання дуже рідко, оскільки налаштована підтримувати носіїв та місцеві громади. У більшості випадків пропонує доопрацювати заявку або провести необхідні семінари, щоб навчити, як правильно треба це робити. І тоді стає зрозуміло, наскільки це важливо для тих, хто зробив подання. Якщо це справді важливо, вони рухаються далі, і елемент потрапляє в Національний перелік.
Чи змінилися критерії відбору елементів НКС під час повномасштабної війни?
— Критерії відбору Національного переліку спираються на критерії, визначені в Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини, яку було ратифіковано Україною у 2008 році.
Внесення елементу до Національного переліку створює умови, щоб подавачі — громада чи організація, окремі носії — могли потім подати його до міжнародних списків ЮНЕСКО, адже для цього необхідно аби елемент був представлений у Національному переліку.
З початком повномасштабної війни критерії відбору фактично не змінилися, можливо, стали більш зрозумілими та сконцентрованими саме на людині, яка створює цю нематеріальну культурну спадщину та передає її наступним поколінням.
Які основні проблеми у збереженні культурної спадщини в Україні ви бачите?
— Найголовніша проблема — це війна та російська агресія, яка забирає життя носіїв, і з ними зникають їхні знання. Через евакуацію людей в інші регіони України та за кордон розриваються зв'язки з учнями, яким можна передавати знання. Особливо страшно, коли люди опиняються під окупацією і в багатьох випадках мають приховувати ці знання, щоб не наражати себе на ще більшу небезпеку.
Зберігаються також проблеми, які існували до війни і є загальними для багатьох країн. Це пов'язано з тим, що спадщину можуть привласнювати треті особи, вона може стати законсервованою і втратити свою динамічність...
Чи документує Експертна рада втрати української нематеріальної культурної спадщини на окупованих територіях?
— Першим завданням експертної ради була комунікація з носіями. І найбільша втрата — це втрата носіїв. Нематеріальна культурна спадщина — це знання і навички, які втілюються в певних предметах, виробах. Вона пов'язана з культурними та природними просторами.
Ми намагалися документувати втрати просторів, матеріалів і виробів, які були частиною нематеріальної культурної спадщини, але в основному намагалися вести статистику втрат носіїв. По різних областях ми це робили, намагаючись зв'язатися з представниками областей, з громадами. Це відображалося в різних документах, статтях, які поширювалися за кордоном і привертали увагу до загроз, які існують для української нематеріальної культурної спадщини.
Як Україна подає нові елементи НКС до ЮНЕСКО?
— Міжнародні списки ЮНЕСКО — це три списки. Репрезентативний список представляє елементи тієї чи іншої культури. Є список елементів, які потребують негайної охорони через стихійні лиха, війни, що можуть вплинути на передачу знань, але найголовніше — життя людей, які є носіями спадщини. І ще є реєстр належної практики.
Більш детально про кожен з цих списків:
1. Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Перелік природних, антропогенних та спільних витворів природи й людини, що мають видатну універсальну цінність. Наприклад: Софійський собор і Києво-Печерська Лавра, Історичний центр Львова, Первісні букові ліси Карпат, Дерев'яні церкви Карпатського регіону.
2. Список нематеріальної культурної спадщини
Включає традиції, форми показу та вираження, знання та навички, які визнані спільнотами частиною їхньої культурної спадщини.
Документальна спадщина людства, що має видатну універсальну цінність і потребує збереження.
Україна практично щороку подає номінації до цих списків. Минулого року було прийнято дві номінації: "Писанка — українська традиція оздоблення яєць", яку ми подали разом з Естонією та українською діаспорою в Естонії, і "Належна практика охорони кобзарсько-лірницької традиції в Україні".
На найближчі роки планується подати міжнародні номінації:
- Традиція Святого Вечора" в Польщі, Литві та Україні — спільна номінація, яка охоплює практично всі громади в трьох країнах і навіть різні християнські конфесії: католиків і православних.
- І ще одна міжнародна номінація, до якої долучилася Україна, пов'язана з традицією перегінного тваринництва або вівчарства, представлена близько 20 країнами.
Кожен, хто подав елемент до Національного переліку, може потім подати його до списків ЮНЕСКО. Ці подання розглядаються Експертною радою, і вона може радити Міністру, щоб вони рухалися далі. Далі вони йдуть через національну комісію з питань ЮНЕСКО України, потрапляють до секретаріату ЮНЕСКО, і там міжурядова комісія і міжурядовий комітет з питань нематеріальної спадщини протягом року-двох оцінюють подання і потім виносять на засідання міжурядового комітету, яке відбувається раз на рік наприкінці року в різних країнах. Тоді приймається остаточне рішення про прийняття того чи іншого елементу до міжнародних списків.
Чи співпрацює експертна рада з регіональними фахівцями та місцевими громадами для моніторингу стану нематеріальної культурної спадщини?
— Експертна рада постійно комунікує з представниками регіонів. Розроблено моніторинговий опитувальник для регіонів — для представників влади, які пов'язані з питаннями нематеріальної культурної спадщини й культури, а також для різних організацій, дотичних до питань дослідження, зберігання. Це музеї, державні організації, архіви, бібліотеки.
Цей моніторинг дозволяє подивитися, як вони активно беруть участь, порадити їм або порадити на обласному і місцевому рівні, до кого звертатися. Крім того, постійні контакти з громадами, які подають номінації, дозволяють розуміти потрібні питання.
Проводяться постійні семінари, конференції, куди запрошуються представники регіонів. Вони особисто можуть поставити питання представникам сектору з питань охорони нематеріальної культурної спадщини — це структура Міністерства — або експертам, які працюють в Україні та знають питання нематеріальної культурної спадщини на місцевому, національному та міжнародному рівні.
Чи можливе відновлення знищеної нематеріальної спадщини?
— Є різниця між матеріальною спадщиною, коли можна реставрувати будівлю, використавши матеріали, що використовувалися століття назад, і нематеріальною культурною спадщиною. Це зробити важче, оскільки основним носієм є розум, людське тіло. Якщо людина зникає, це відтворити важко.
Проте в нас є приклад Маріупольської писанки надазовських греків. Збереглися цифрові файли замальовок, і на їх основі народна майстриня України Зоя Сташук відтворила близько 100 писанок з цієї колекції. Вони були виставлені в Києві, далі будуть виставлені в інших містах України. Це показує, що за допомогою цифрових технологій можна відтворити продукти нематеріальної культурної спадщини.
Коли відбувався процес відтворення, майстрині й всі, хто відвідував виставку, заглибилися в інші питання — як створювалися писанки, історію надазовських греків тощо. Це ті питання, без яких уявити якийсь витвір, пов'язаний з нематеріальною культурною спадщиною, важко, оскільки він є втіленням знань багатьох поколінь, виявленням історії. Як ми побачили, це можна відтворювати, привертати увагу і давати поштовх новому.
Інші шляхи відновлення — поповнення національного переліку, що дає можливість не лише показувати нематеріальну культурну спадщину, а й думати про створення певних програм її охорони, розвивати туризм з охопленням нематеріальної культурної спадщини, думати про стипендії, підтримку носіїв культурної спадщини.
На цьому шляху дуже важливо залучати молодь — це зараз відбувається, оскільки молодь шукає свою ідентичність, на що спертися в цей складний час. Одним з основних джерел цієї опори є нематеріальна культурна спадщина, яка виступає містком між минулим і майбутнім.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості
українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом«Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
