Нещодавно "Восковий вінок" з Волноваського району увійшов до переліку нематеріальної культурної спадщини Донеччини. Традиція вдягати на весілля обруч з вощених квітів була поширена у наречених Волноваського району з кінця ХІХ століття до кінця 80-х років ХХ століття. Про традиційну весільну прикрасу для Волноваха.City розповіла фольклористка, дослідниця етнографічної спадщини Донеччини Ірина Крюченко.
Як виготовлявся “Весільний восковий віночок”
Звичай плести вінок для "молодої" дружками у дівич-вечір не був поширений на території Волноваського району, частіше вінки робили жінки-вінкоплетниці, наречена замовляла його у майстрині заздалегідь. Також вощений вінок можна було придбати на базарі.
Раніше на голову молодій, дружки одягали білу, або сріблясту шовкову хустку, поверх неї — спеціальний обруч, котрий обшивався або обплітався, білим бондом до якого були прив’язані, довгі кольорові стрічки, яких нараховувалося до двохсот; центральна, червона, стрічка була вишитою. Пізніше поверх стрічок одягали довгу фату з марлі.
Потім просили матір одягти дочці вінок. Мати підходила, цілувала доньку брала з її рук віночка і одягала поверх хустки укладаючи його по краю розшитого білим бондом обручка. Після чого молода плакала і цілувала материні руки. Далі дружки співаючи продовжували укладати та прив’язувати під стрічками віночка самостійно.
Вінкоплетниця робила заготовляння для вінка з парафіну з тиждень. Матеріали – нитки, мідний дріт і тоненький папір. До основи – двох скручених товстих дротиків – кріпили заготовини з парафінових квітів та "крапельок".
Воскові весільні вінки. Фото Ірини Крюченко
Квіти виготовляли так: парафін розтоплювали, і вмочали в нього готову скручену з білого поперу квітку, яку після застигання прикручували мідним дротиком до каркасу вінка. Для виготовлення крапельок у парафін вмочали білу нитку й тримали донизу, щоб, стікаючи по ній, парафін застигав. Знову вмочували. І так разів 15, доки внизу утворювалася "крапелька". З них раніше виготовляли квітки й поодинці приєднували – це залежало від фантазії майстрині. Фарбували їх соком буряка і зеленкою.
Дрібні квіточки були різноколірні, червоні, блакитні, сріблясті та з позолотою. Листочки зелені, формою як у барвінку. Віночок виробляли в один, або два ряди, зверху над квітами вплітали білі спіральки. Могли ще прикрасити віночок різноколірним скляним дутим намистом. Творча робота, обов’язково супроводжувалася піснями.
В давнину саме по віночку визначали з якої родини прийшла молода. Як що він був з чисто білих квітів і тільки зелені листочки то значило що вона кругла сирота, а як що середина квітки червона і тільки крайчик білий то напівсирота і тільки вінок з різноколірними квітами говорив про те що дівчина з повної родини.
Традиційне вбрання нареченої з Волноваського району. Фото зроблене в музеї фольклористичного гурту "Заграйярочка"Фото: Волноваха.City
"Весільний восковий вінок" як елемент нематеріальної культурної спадщини Хлібодарівської ТГ
В селі Малинівка Волноваського району Ірина Крюченко записала свідчення майстрині воскових весільних віночків – Анастасії Хоцької 1933 р.н.
Анастасія Павлівна і її мати (баба Саня так її усі називали в селі) були відомими майстринями вінків будь-якого призначення від ритуальних до весільних. До вінкоплетниць з замовленнями приїжджали з різних сіл Хлібодарівської громади, а також району.
За словами майстрині "Весільні вінки не повторювалися, вони відрізнялися формами, розмірами, кількістю квітів, кольорами, все залежало від спецзамовлення, статку родини та інших нюансів, яких потрібно було дотримуватися за традиціями тієї місцевості з відкіля приїжджали замовники".
За розповіддю вінкоплетниці, виготовлялися віночки з різних матеріалів, вони мали різні форми та елементи. Як елемент для доповнення вінка на голову надягали «квітку» чи «букетики». Часто з боків вінка вздовж грудей звисали «берізки» чи «батіжки».
Вінки могли бути як невеликими за розміром, виготовлені на одній основі, з небагатьма елементами, а також і високими дво-, три-, а навіть і чотириярусними, вважалося чим вище вінок, тим він багатше. Особливо неоціненними вважалися вінки, які мали багато “восковиць”.
Ірина Крюченко і вінкоплетниця села Малинівка Анастасія Хоцька. А нижче ліворуч віночок пані Анастасії (в якому вона виходила заміж 1951р.), поряд з ним його репліка (перший віночок зроблений Іриною Крюченко разом з вінкоплетницеюФото: Ірина Крюченко
Як носили весільний віночок наречені у Волноваському районі. Фото
Світлини сіл Малинівка, Вільне, Златоустівка зібрані активістами Хлібрдаоівської ТГ:
Як носили весільний віночок наречені у Волноваському районіФото: Ірина Крюченко
Восковий весільний віночок, з кінця ХІХ до середини ХХ століття був популярний в Донеччині, і село Вільне не було винятком. Також серед наречених було модно носити "Лускавки", тобто дуте скляне намисто.
Світлини з села Вільне - 1950-60х років з архіву Вільненського СБК:
Світлини з села Вільне - 1950-60х років з архіву Вільненського СБК
А це фото 1920-х років, з села Малинівка. Світлина з сімейного архіву Ірини Крюченко. На фото зображені її дідусь Ткаченко Дмитро та бабуся Ганна у весільному вбранні:
фото 1920-х років, з села Малинівка. Світлина з сімейного архіву Ірини Крюченко
Фото 1950-60ті роки, селище Миколаївка Ольгинської територіальної громади. До архіву лабораторії фольклору та етнографії "Степ" фотографію передала Курська А.Д.
“На фото молода у восковому віночку та дружки під час запросин. Молода в руках тримає хустку, а головна дружка у вузлику калач. До хати родичів, заходить лише молода і головна дружка, решта дівчат стоять на воротах і співають обрядових весільних пісень. У хаті головна дружка кладе калач на край столу, як символ весілля, а молода промовляє - "Тато і мама просять Вас і я прошу, приходьте будь ласка на хліб сіль на свайбу", потім низенько вклоняються, головна дружка забирає калач і йдуть з піснями усі разом до іншої хати. Коли дорогою зустрічається хтось з односельців, обов'язково низько вклоняються”, - розповіла про фото Ірина Крюченко.
Фото з весілля 1950-60ті роки, селище Миколаївка Фото: Ірина Крюченко
Фото весілля 1950-ті роки, Миколаївка.
До архіву лабораторії фольклору та етнографії "Степ", фотографію передала Курська А.Д. (Весілля Петра і Марії Курських) так підписане фото.
Весілля Петра і Марії КурськихФото: Ірина Крюченко
Наступне фото також з Миколаївки. Фото весілля 1950-ті роки, Миколаївка Ольгинської територіальної громади.
"До архіву лабораторії фольклору та етнографії "Степ", фотографію передала Курська А.Д. Весілля Люби Корсун та Завгороднього Володимира Васильовича.
Біля молодої стоїть сестра нареченого Завгородня Валентина. (Молодий і його сестра з села Платонівка теперішнє м.Волноваха) Дякуємо за доповнення інформації Константину Полиєнко.
На фото молоді стоять з образами на кузові вантажної машини, гості проводжають їх до вінчання", - зазначає Ірина Крюченко.
Весілля Люби Корсун та Завгороднього Володимира ВасильовичаФото: Ірина Крюченко
Важливо зазначити, що традиція вдягати на весілля восковий віночок продовжує жити й досі завдяки праці Ірини Крюченко та її доньок.