Ареал побутування: Донецька область, Волноваський район, село Богоявленка (Вугледарська ТГ)
Галузь спадщини:
- звичаї, обряди, святкування;
- традиційна кулінарія
Весільна традиція виготовлення «Гільце-на щастя» в селі Богоявленка, є невід’ємною частиною весільної обрядовості, яка здавна побутує в селі. Цей звичай має глибоке історичне коріння та передається з покоління в покоління. За спогадами місцевих старожилів, зокрема Єременко Олександри Сисоєвни (1931 р.н.) та Усенко Галини Сисоєвни (1938 р.н.), гільце було невіддільним елементом весілля ще у 1930-х роках XX століття. Жінки пригадують, що вже в дитинстві бачили, як у домівках молодих наречених стояли пишно прикрашені гільця — символи дівочої краси, чистоти й благословення на щасливе подружнє життя.
«Весільна традиція виготовлення «Гільце - на щастя» в селі Богоявленка Вугледарської міської територіальної громади»Фото: Людмила Савченко
Весільне гільце виготовляли напередодні весілля, зазвичай у четвер. Для цього спеціально запрошували жінок-коровайниць — заміжніх, щасливих у шлюбі, які не були у сварках із чоловіками і не були вдовами. Саме вони відповідали за випікання короваю, шишок, калачів і самого гільця. Вранці чоловіки або брати нареченої йшли до саду зрізати гілочки вишні, рідше — сливи або акації, які символізували плодючість, м’якість характеру, красу та відсутність гіркоти. Гілки очищали, мили й ошпарювали окропом.
Паралельно жінки готували тісто на гільце, замішуючи його з борошна, яєць, молока, сметани, цукру, смальцю, додаючи сіль, соду та ванілі.
Тісто розкачували на тонкі смужки, обвивали ними гілочки, які потім сушили в печі. Готові гілки збирали у формі деревця, перев'язували стрічками та прикрашали паперовими і квітами з тіста, кольоровими стрічками, цукерками, монетками. Гільце встановлювали у хлібині або посудині з зерном і ставили на почесне місце — перед молодими на весільному столі.
Важливим елементом традиції був дівич-вечір, що відбувався напередодні весілля у хаті нареченої. На нього збиралися мати, бабусі, хрещені, сестри та подруги молодої. У співі, сміху й розмовах дружки плели й прикрашали гільце. При цьому співали весільних пісень, пригадує такі рядки мешканка села Гризлова Ганна Марківна:
«Бояри за гіллячко захилялися,
Короваєм запихалися.
Аби дружки не дивилися —
То й бояри подавилися…»
Саме гільце виступало не лише як прикраса, а як сакральний символ, що уособлював чистоту, красу, щасливу долю та продовження роду. На весіллі гільце несли дружки до молодої, вручали їй із піснями, а потім воно прикрашало стіл - як знак оберегу. Вважалося, що гілочка з гільця, подарована незаміжній дівчині, допоможе їй скоріше вийти заміж. Тому бояри або свахи ламали гілочки гільця та роздавали їх дівчатам, а також гостям під час обдарування молодих. До весілля випікали до 100 і більше гільців — для кожного гостя.
Колись гільце могло сягати до 1,5 метра заввишки, адже випікали його в традиційній печі. Сьогодні через зміну побутових умов розміри зменшилися, проте традиція зберігається. Гільце досі виготовляють за старовинним рецептом, зберігаючи його обрядове значення.
