Ареал побутування: Донецька область, Волноваський район, села Малинівка, Златоустівка (Хлібодарівська ТГ)
Галузь спадщини: традиційні ремесла
Родина Ткаченко з села Малинівка Волноваського району Донецької області започаткувала традицію килимової вишивки ще в 1950-х роках. Головною майстринею була Ткаченко Любов Федорівна, яка народилася у 1939 році. Вона займалася вишивкою килимів хрестиком та гладдю, використовуючи пофарбовану вовняну пряжу. З часом у село прийшла мода на інший тип вишивки килимів, який називали вибійкою, штопанням, штриканням, килимовою або набивною гладдю.
У процесі вишивки брала участь майже вся родина, включаючи і дітей. Підготовка до вибійки килимів проходила за старовинним звичаєм. Спершу майстриня малювала на полотні малюнок з квітковим орнаментом, копіюючи його зі старовинних зразків килимів. Потім готувалися нитки: пряжа з вовни фарбувалася рослинними фарбниками. Згодом, коли в продажу з’явилися в’язані товари, зношені речі, такі як кофти, светри та шарфики, розпускали, і з цих ниток вишивали килими. Якщо килим призначався не для стіни, а для долівки, використовували міцні нитки «Дарнічанка», що робило килими більш витривалими.
Чоловік Любові Федорівни, народжений у 1939 році, саморуч виготовляв дерев'яні рамки завдовжки 1 метр. На ці рамки натягувалося полотно з нанесеним орнаментом, яке встановлювалося перед майстринею під певним нахилом.
Наступним етапом була підготовка спеціальної голки з отвором на кінці, через який витягувалася нитка. Вишивання починалося рядок за рядком, з нижньої сторони полотна утворювалися петлі з ниток. На готовому килимі ці петлі могли залишити або зрізати, залежно від задуму вишивальниці. Обидва варіанти виглядали красиво і оригінально.
Так, завдяки зусиллям всієї родини, вишиті килими Ткаченків стали не лише прикрасою будинку, а й символом традиційної спадщини степового краю. Килими майстрині Ткаченко Л.Ф. неодноразово прикрашали виставки місцевого музею та традиційних фестивалів Донецької області.
Звичай вибивки килимів передається у родині Ткаченків з покоління в покоління і зараз продовжується молодими майстринями-вишивальницями, доньками Крюченко Іриною Олексіївною та Тімаковою Людмилою Олексіївною та їхніми дітьми Кулик Любов’ю та Савченко Людмилою. Вони не тільки зберігають традицію вишивки килимів за старовинними зразками, але й створюють різноманітні сучасні вироби з такою вишивкою. Серед їхніх робіт можна побачити вишиті сорочки, скатертини, накидки на дивани та стільці і багато інших унікальних речей, які поєднують у собі традиційне мистецтво та сучасний дизайн. Молоді майстрині представляють свої вироби на виставках майстрів, а також проводять майстер-класи з процесу вишивання за традиційним зразком.
«Вишивка килимів з квітковим орнаментом» з Волноваського районуФото: Людмила Савченко
Детальніше про традиційну килимову вишивку для Волноваха.City розповіла носійка цієї традиції, Ірина Крюченко.
Ремесло, яке об’єднує покоління
“Вишивка килимів з квітковим орнаментом” — це традиція родини Ірини Крюченко, яка у дівоцтві носила прізвище Ткаченко. Як розповідає дослідниця, мистецтво килимової вишивки передавалося в її сім’ї від покоління до покоління.
“Моя мама Любов Федорівна Ткаченко (дівоче прізвище Мироненко), народилася у 1939 році у Златоустівці, після заміжжя переїхала в село Малинівка. Вона була головною майстринею, яка вишивала килими й передала своє вміння нам донькам: мені та сестрі Людмилі. А я вже своїм донькам Любові й Людмилі. Ця традиція жила в нашій родині завжди й переросла в захоплення. На жаль раніше ми це наше вміння не популяризували, і традиція вишивки жила лише серед жінок нашої родини. Проте у 2024 ми почали працювати над збереженням цього важливого елементу нашої нематеріальної культурної спадщини”, - поділилася пані Ірина.
Родина Ірини Крюченко зробила значний внесок у розвиток мистецтва килимової вишивки у Волноваському районі в середині XX століття. Мама пані Ірини Любов Ткаченко, досконало володіла як класичними техніками вишивки хрестиком і гладдю, так і більш сучасними техніками, такими як вибівка, штопання, штрикання та набивна гладь. У своїх роботах майстриня використовувала вовняну пряжу, яку фарбували вручну. Завдяки цьому її роботи вирізнялися яскравими кольорами та неповторним виглядом.
Сімейна справа
Процес створення килимів вимагав значних зусиль, тому залучав всю родину. Чоловіки займалися виготовленням рамок для натягування полотна, а жінки та діти працювали над вишивкою.
“Підготовка до вишивки починалася з ескізу: майстриня наносила на полотно квітковий орнамент, часто використовуючи природні мотиви зі старовинних килимів. Наступним етапом була підготовка спеціальної голки з великим отвором, через який протягувалася нитка. Вишивання проводилося “рядок за рядком”, а зі зворотної сторони полотна утворювалися петлі. Залежно від задуму майстрині, ці петлі могли бути або зрізані, або залишали так. Обидва варіанти надавали килиму унікального вигляду, підкреслюючи оригінальність роботи”, - зазначає пані Ірина.
Килими родини Ірини КрюченкоФото: Ірина Крюченко
Особливу увагу приділяли ниткам: вовняну пряжу фарбували рослинними барвниками. Пізніше зношені речі, такі як светри, розпускали й використовували для вишивки. Якщо килим призначався для підлоги, майстрині застосовували міцну нитку “дарнічанку”, щоб виріб був довговічним.
Вишиті килими як символ спадщини
Килими, створені родиною пані Ірини, брали участь у виставках місцевого музею, а також на обласних фестивалях. Вони стали важливим символом Донецького регіону, який поєднує минуле та сучасність.
Проте війна значно ускладнила збереження традиції. Майстрині були змушені залишити домівки та переїхати в безпечніші місця України чи за кордон. Через це виникли труднощі з продовженням ремесла, особливо у створенні великих за розміром килимів.
Новий подих традицій
Попри складнощі, ремесло не зникло. Доньки та онуки Любові Ткаченко продовжують зберігати й популяризувати мистецтво килимової вишивки. Вони проводять майстер-класи, беруть участь у культурних заходах та адаптують старовинні техніки до сучасного дизайну. Сьогодні ці майстрині створюють накидки на стільці, подушки, скатертини та інші декоративні вироби, активно використовуючи соціальні мережі для популяризації своєї справи.
“Про дане вміння ми розповідаємо у Facebook на сторінках: Культурна спадщина Хлібодарівської громади та Хлібодарівського СБК”, - ділиться Ірина Крюченко.
Процес створення килима виглядає так:
